Національне та соціальне становище українського населення

Населення Східної України наприкінці XVIII ст. становило 7,5 млн чол., а близько 1860 р. — 13,5 млн.

Більшість населення Лівобережної України становили селяни (у 1782 — 59%), козаки"— 33%, інші — 8%.. У 1795 р. українці становили 17% населення Російської імперії

3 кінця XVIII ст. суспільний устрій України втрачає самобутні риси. Тут установлюється така сама соціальна структура, що й в інших регіонах Російської імперії

Населення

міст

3 XVIII ст. значно зростають міста. Населення Києва у 1786 р. досягло 35 тис., Охтирки — 13 тис., Харкова і Ні­жина — 11 тис., Сум — 10 тис., Полтави — 7 тис. Чол. Міщани займалися ремеслами, вели дрібну торгівлю, плати­ли податки за круговою порукою, охороняли місто, викону­вали рекрутську повинність.

Кожний міщанин, що мав капітал більше 500 крб., міг запи­сатися в купці, які об'єднувалися в гільдії. Правове станови­ще купця залежало від своєчасної сплати гільдійського внес­ку. У випадку несплати купець переводився в міщанський стан і втрачав пільги (звільнення від подушного, рекрутчини й тілесних покарань).

У Києві було сформовано міську міліцію у кількості понад 2 тис. чол., озброєну й обмундировану на старосвітський козацький лад

Селяни

Селяни поділялися на три основні групи: а) поміщицькі; б) державні; в) вільні і козаки. На Правобережжі кріпосні (поміщицькі) селяни становили 58 % населення, на Ліво­бережжі — 38%, на Південній Україні — 25 %. У 1838 р. селяни-кріпаки складали 40 % населення України

«Військові поселенці»

3 1816 р. цілі села генерал Аракчеєв перетворював на вій­ськові табори з метою утворення ізольованої від народу касти солдатів-селян, що одночасно з військовою муштрою мусили займатися й сільським господарством. До 1825 р. на становище військових поселенців було пе­реведено 375 тис. державних селян (у 1817—1825 рр. у Слобідсько-Українській, Катеринославській та Херсонській губерніях було розміщено як військових поселенців 16 ка­валерійських і 3 піхотні полки). Дітей поселенців змалеч­ку готували до казарменого режиму: уже з 7 до 12 років вони зараховувалися до кантоністів (учні військових шкіл), з 12 років зачислялися до резервних, а з 18 років — до військових частин. Військові поселення ліквідували тільки в 1857 р., перевівши військових поселенців на становище державних селян

Усі ці принципи були тісно пов'язані з жорстким централізмом, який випливав з ідеї самодер­жавної влади: всі провінції управлялися з одного центру — Петербурга, і місцеві представники влади, навіть на посаді генерал-губернаторів, з кожним дріб'язковим питанням змушені були звертатися до центрального уряду або навіть до самого царя-імператора