Національно-визвольна війна як українська революція

Революційний характер подій виявлявся в таких докорінних змінах у житті україн­ського суспіль­ства в середині XVII ст., як:

• ліквідація влади польського короля, магнатів і шляхти на значній те­риторії України, заміна польської влади українською;

• революційні зміни у сфері власності: ліквідація польського магнатсько-шляхетського землеволодіння та заміна його козацьким; фактичне ска­сування кріпосного права та особисте звільнення сотень тисяч селян;

• становлення та формування Української національної держави;

• суттєві зрушення в релігійній сфері: фактична ліквідація на звільне­ній території панування католицької церкви та перехід до домінування православ'я;

• істотні зміни в ідеології та менталітеті українців: провідною стає ідея української державності, докорінно змінюється в бік зростання націо­нальна самосвідомість більшості українського народу;

• про революційний характер подій свідчать масштаби участі в них ук­раїнського населення: не кількатисячні повстання, як у 20-30-х роках XVII ст., а абсолютна більшість українського народу

Б. Хмельницький проводив активну зовнішню політику. Він розумів, що сама Україна навряд чи зможе звільнитися від польського панування, тому вже з 1648 р. цілеспрямовано шукав союзників

Йому вдалося укласти військовий союз з Кримським ханством, і татари брали участь у всіх найважливіших битвах з польським військом (щоправда, їхня роль була неоднозначною)

Вів Хмельницький переговори і з Туреччиною про можливу її участь у війні проти Польщі. Султан пропонував перейти в його підданство, але Хмельницький не погодився

Прагнучи ізолювати Польщу, він налагоджував відносини з Валахією, Молдавією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією

Активно велись переговори про співробітництво (з 1648 р.) з Московським царством

Велику зацікавленість виявив Б. Хмельницький до молдавських справ, здійснивши на її те­риторію декілька походів. У серпні 1650 р. українські і татарські війська вступили до Молдо­ви і захопили її столицю Ясси, оскільки господар (князь) Молдови Василь Лупул підтримував зв'язки з польськими магнатами. Лупул змушений був відмовитися від союзу з Польщею, сплатити переможцям контрибуцію і видати свою дочку Розанду за сина Хмельницького Тимоша

Визвольна війна українського народу на початку 50-х років XVI ст. точилася із перемінним успіхом. Знесилені були обидві сторони. В цих умовах, шукаючи надійного союзника для боротьби, частина козацтва на чолі з Б. Хмельницьким вирішує звернутися за допомогою до Московського царства. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві прийняв рішення про при­йняття України «під руку царя»

На Україну виїхало посольство на чолі з боярином Бутурліним. 8 січня 1654 р. московська делегація прибуває до м. Переяслава, де на неї чекав Б. Хмель­ниць­­кий з козацькою старшиною. Після переговорів досягнуто угоди про те, що Військо Запорозьке має присягнути на вірність московському государю. В умовах нового карального наступу поля­ків український уряд змушений був піти на прийняття присяги на вірність Москві

Переговори у Москві відбувалися з 23 березня до 6 квітня 1654 р. і завершилися підпи­санням договору, який увійшов в історію як «Березневі статті»

Оцінка російсько-українського союзу в працях істориків залишається неоднозначною. У скла­ді монархічної Росії Українська держава з її республікансько-демократичною формою правління була позбавлена можливостей подальшого розвитку.

В наступні після 1654 р. десятиріччя йшов поступовий, але невблаганний процес втрати Україн­ською державою своїх етнічних рис, ліквідації демократично-республіканських органів влади

Після укладення союзу між Україною та Росією відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі

Дата

Подія

Березень

1654 р.

Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса росій­ських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії

Осінь 1654 р.

Польща спрямувала свій удар на Поділля

Січень 1655 р.

Польсько-татарське та українсько-російське війська зійшлись під Охмато- вим на Черкащині («Дрижапільська битва»). Польсько-татарське військо зазнало поразки

Липень 1655 р.

Українсько-російське військо рушило на Галичину

Скориставшись дим, війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її терито­рії. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віденське перемир'я (24 жовтня 1656 р.) — поляки обіцяють по смерті короля Яна Казимира обрати новим королем царя Олексія Михайловича. Українських делегатів до переговорів не допускають

Січень

1657 р.

Угода Б. Хмельницького з шведським королем Карлом-Густавом і угор­ським князем Семигородським Ракошем про військовий союз проти Поль­щі. За умовою до Швеції мала відійти Велика Польща, Лівонія і Гданськ; курфюрстові Бранденбурзькому — Пруссія; до Угорщини — Мала Поль­ща, Литва, Мазовщина та Польська частина Галичини; всі інші території України ставали самостійними

Березень

1657 р.

Прибуття до Чигирина польського дипломата С. К. Беньовського з про­ханням від польського уряду забути давню ворожнечу і повернутися в «лоно Речі Посполитої», з обіцянками компромісів для Гетьманщини

Березень — Червень 1657 р.

Спільний зі шведами й угорцями похід на Польщу. Кампанія починається вдало (навіть було здобуто Варшаву), але допомога, яку надали Польщі Австрія й Кримське ханство, а також розбрат між союзниками спричини­ли загальну невдачу

27 липня

1657 р.

Смерть Богдана Хмельницького; був похований в Іллінській церкві на своєму хуторі Суботові.

Козацька старшина пообіцяла гетьману «обрати» гетьманом Юрія Хмель­ницького

Січень

1657 р.

Угода Б. Хмельницького з шведським королем Карлом-Густавом і угор­ським князем Семигородським Ракошем про військовий союз проти Поль­щі. За умовою до Швеції мала відійти Велика Польща, Лівонія і Гданськ; курфюрстові Бранденбурзькому — Пруссія; до Угорщини — Мала Поль­ща, Литва, Мазовщина та Польська частина Галичини; всі інші території України ставали самостійними

У ході визвольних війн не вдалося звільнити всю Україну від польського панування, проте була створена автономна національна Українська держава, відновлено традицію державотво­рення українського народу;

українському народу вдалося зберегти свою етнічну самобутність, свою мову, культуру, звичаї, врятуватися від геноциду;

у процесі боротьби з іноземними поневолювачами було сформульовано національну ідею укра­їнського народу — ідею незалежності, свободи і побудови власної держави;

сформувалася українська політична еліта;

тяжкими були демографічні наслідки Національно-визвольної війни: втрати населення від епі­демій, голоду, міграцій становили 2,5-3 млн осіб (з 5 млн етнічних українців Речі Посполитої);

одним з наслідків війни була політична диференціація і поляризація української старшини (пропольські, промосковські та протурецькі угруповання);

наслідком війни було спустошення і знелюднення Правобережжя і колонізація Слобожанщини;

у результаті визвольних війн за державою закріплюється назва «Україна»