Періоди історії українського козацтва

1) 1489-1591 рр.

утворення козацтва та його становлення;

2) 1591-1647 рр.

період посилення військово-політичної ролі козацтва, перетворення його на окремий суспільний стан, центр національно-визвольного руху;

3) 1648-1664 рр.

участь в Національно-визвольній війні українського народу, в якій коза­цтво було ядром руху, реалізатором державотворчих функцій;

4) 1664-1709 рр.

боротьба за збереження незалежності Січі з Москвою, Кримським хан­ством, Туреччиною;

5) 1709-1734 рр.

період існування запорожців за межами України;

6) 1734-1775 рр.

відновлення Січі, боротьба за її збереження та остаточна ліквідація її ро­сійським царизмом

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ зустрічається у «Всесвітній хроніці» (1551) поль­ського історика Мартина Бєльського

Термін «козак» тюркського походження, означав «вільна людина», «вояк», «степовий розбійник». Постійна загроза військових нападів змушувала козаків турбуватись перш за все про оборону

Виникали укріплення, які називалися січчю (від слова «сікти» — рубати), тому що місце засе­лення обставляли висіченими в лісі деревами. Оскільки козаки розміщалися за дніпровськими порогами, їхня резиденція називалась Запорозькою Січчю. Термін «Запорозька Січ» вживався також у розумінні «військово-політична організація козаків». Поряд з цим вживався термін «запорозький кіш», який означав: організацію козаків, їхнє місцеперебування, табір

Легендарним засновником Запорозької Січі вважається Дмитро Байда-Вишневецький, який походив з княжого роду на Волині. Він був черкаським та канівським старостою (намісником) Великого князя литовського на півдні України, воював з татарами. На початку 50-х років XVI ст. побудував замок на дніпровському острові Мала Хортиця для захисту від татарських набігів. На цій підставі деякі історики і вважають його засновником Запорозької Січі. У дій­сності Січ виникла дещо раніше і на іншому дніпровському острові — Томаківці

Першою умовою часто нехтували, тому що козаки приймали до своїх лав і кріпаків. Щодо останньої умови, то кандидат у козаки мав спочатку призвичаїтись до січових порядків, вивчити військові прийоми. Такі люди називалися молодиками, новаками, джурами

Прийнятий у запорозькі козаки записувався в один із 38 куренів, кількість яких була постій­ною. Часто при цьому він отримував якесь прізвисько, що свідчило про його характер, зовніш­ність або нагадувало про деякі обставини життя

Склад запорозького козацтва був багатонаціональним, хоча переважали українці. Тут були представники 20 національностей: росіяни, білоруси, поляки, татари, угорці, євреї, іспанці, грузини, вірмени тощо

Не зважаючи на різноманітність складу Січі, вона все ж таки мала об'єднуючі чинники завдя­ки головним принципам її життєдіяльності. Це — свобода, рівність, товариство, православна віра, відсутність жінок, боротьба з ворогами, звільнення з полону християнських невільників і захист пригноблених

Сімейні козаки також допускалися в Запорожжя, але вони не могли тут жити з сім'ями. Вони поселялися в слободах, зимівниках і хуторах, займалися вирощуванням зерна, худоби, торгів­лею та промислами і тому називалися не товаришами, а посполитими, зимовчаками. Але усі, січовики і зимовчаки, називали себе «славним низовим військом Запорозьким» і товариством або лицарством

Знатність роду, станове походження, вік не мали на Січі особливого значення — цінувались особисті якості: хоробрість, розум, винахідливість. У відносинах між козаками цінувався «стаж» перебування на Січі — переваги мав той, хто вступив до козаків раніше, а ті, що при­йшли пізніше, називали його «батьком», а він їх — «синами»

Наприкінці XVI ст. запорожців налічувалося 5-6 тис. Серед козаків було поширене братство — побратимство — з метою допомагати, звільняти і навіть жертвувати життям один за одного. Козаки спільно вирішували питання про війну і мир, розподіляли всі землі, ліси, угіддя, ви­бирали посадових осіб, карали винних у злочинах; від імені товариства писались відповіді на послання від різних держав та владних осіб, які присилалися на Січ

Військовий поділ

Територіальний поділ

було 38 куренів

спочатку було 5, а потім 8 паланок

Курені мали різні назви — за ім'ям отаманів — їх засновників або за назвою місцевості, звідки вийшли їх перші запорожці, або ж стану, з якого вони вийшли: Іванівський, Сергіївський, Канівський, Поповицький, Титарський, Корсунський, Уманський, Полтавський тощо. 10 ку­ренів складали 1/4 Січі, яка називалася пірією і мала свою казну. Назва «курінь» походить від слова «курити», тобто «димити». Курінь зовні виглядав як казарма до 30 м завдовжки і 3,5 м завширшки

«Паланка» у перекладі з турецької означає «невелике укріплення». Це було управління і сама територія. Паланки розташовувалися на площі, окружність якої становила 1700 км. Паланкову старшину складали: полковник, осавул та писар. Влада паланкового полковника була значною: він заміщав у своєму районі кошового отамана і тому мав право страчувати злочинців. Його вла­да поширювалася і на тих, хто проїжджав через паланку

Господарство Запорожжя мало здобувацький характер. Козаки багато в чому жили за рахунок по­ходів, але займалися також мисливством, рибальством, хліборобством, розводили худобу, зокре­ма коней, добували сіль та селітру, виступали посередниками в торгівлі з Кримом та Туреччиною

Посада

Повноваження

Клейноди

Козацька старшина

Виборний гетьман, кошовий отаман

На чолі всього війська стояв виборний гетьман, який офіцій­но називався старшим. Безпосередньо Січчю керував кошовий отаман, який обирався на один рік, але міг бути переобраним. Кошовому отаманові належала військова, адміністративна, судова і духовна влада. У військовий час він був головнокоман­дувачем, вважався і зверхником запорозького духівництва, а тому приймав і направляв духовних осіб у січову та палан­кову церкви. Кошовий отаман також затверджував вибраних на раді старшин, надавав законної сили розподілу угідь, ділив воєнну здобич, військові доходи, грошове утримання, приймав нових осіб у Січ, вступав у дипломатичні відносини із сусідніми державами. Його влада обмежувалася звітом, часом і радою. Якщо козаки були незадоволені діяльністю кошового отамана, то його могли навіть стратити

Ознакою влади гетьмана була булава, кошо­вого отама­на — бунчук

Козацький прапор був малинового кольору

Кошовий суддя

У своїй діяльності керувався не писаним законом, якого зовсім не було в козаків, а переказами і традиціями

Печатка

Військовий писар

Керував письмовими справами, його посада часто була значно більшою, ніж просте виконання канцелярських обов'язків. Він складав накази, писав дипломатичні листи, рахував прибутки і видатки, був основним радником гетьмана чи кошового отама­на в справах політики, нерідко вирішуючи все на свій розсуд. Зазвичай писарі приходили з Києво-Могилянського колегіуму (потім академії)

Каламар

(сріб­на чорнильни­ця)

Осавули

Помічники гетьмана у військових справах, які стежили за по­рядком між козаками в мирний час на Січі, а у військовий — у таборі; слідкували за виконанням судових вироків; проводили розслідування злочинів

Палиця дере­в'яна, скована з обох кінців срібни­ми кільцями

Полковники

Командували полками по 500 чоловік

Пернач

Сотники

Очолювали сотні, курінні отамани командували окремими під­розділами

Військові

Довбиш, піддовбиш

За допомогою литавр скликав козаків на раду, був присутній під час виконання судових вироків, забезпечував сплату податків, стягнення мита з торгівлі

Довбиш, піддовбиш

Пушкар,

підпушкар,

гармаш

Відповідали за артилерію, здійснювали нагляд за військовою в'язницею

Пушкар,

під­пушкар,

гармаш

Товмач

Був перекладачем — повинен був знати іноземні мови

Товмач

Кантаржий та шафар

Охоронець мір та ваг, єдиних для торговців на всій Січі, збирав податки на користь Війська з усіх завезених на Січ товарів. Цю саму роботу виконували шафарі на головних переправах через річки

Кантаржий

та шафар

До військових служителів належали також булавничий, бунчужний і хорунжий. Крім січової старшини, обирали ще старшину для походів

Вищою владою на Січі вважалася загальна військова рада (коло), що відбувалася в певні дні обов'язково (наприклад, 1 січня кожного року для переобрання старшини), а також за бажан­ням козацького товариства

Сухопутні

Морські

1563 р. — похід на чолі з Д. Вишневецьким на Молдову

1577 р. — похід на чолі з І.Підковою на Молдову

1600-1602 рр. — спільні походи з поляками на Молдову та Лівонію

1605 р. — участь у поході Лжедмитрія на Москву

1609 р. — участь у походах поляків на Смоленськ

1611-1612 рр. — участь у війні Польщі проти Москви на боці поляків

1618 р. — похід під проводом П. Сагайдачного на Москву, участь в облозі

1620. р. — похід на Перекоп під проводом П. Са­гайдачного

1621. р. — участь у Хотинській війні

1625 р. — зруйнування Синопа і Трапезунда 1628 р. — похід на Крим

1 635 р. — зруйнування польської фортеці Кодак під проводом І. Сулими

1601-1602 рр. — похід проти татар і турків, бій біля Кілії

1604 р. — вилазки на турецькі селища (на прохання московського царя)

1616 р. — похід під проводом П. Сагайдач­ного на Туреччину і Крим, взяття Варни, Синопа, Кафи

1618 р. — напад на Стамбул

1620р. — похід на Константинополь

1620 р. —похід проти турків під проводом М. Дорошенка

1 624-1626 рр. — «героїчна доба» походів під проводом М. Дорошенка проти турків

Здійснювалися переважно навесні.

Основа війська — кіннота

Здійснювалися переважно навесні

Запорозька Січ була форпостом українських земель у боротьбі з татарськими та турецькими нападами. З 1450 до 1556 р. орда 86 разів нападала на Україну. У відповідь козаки самі завда­вали дошкульних ударів

Постійні заняття військовою справою шліфували військову майстерність козаків. Основу вій­ська складала піхота, посилена артилерією. Кіннота була нечисленною.

На озброєнні були мушкети, пістолі, шаблі, келепа (бойові молотки), лук і стріли.

Запорожці використовували для військових операцій метод «рейдів», часто комбінованих з партизанськими діями малих загонів, мали добру розвідку.

У битвах козаки віддавали перевагу атакам з флангів і з тилу. 3 цією метою вони розділяли все своє військо на чотири частини: одну залишали в таборі, другу посилали в тил, а третю й четверту — на обидва фланги.

Запорожцям були відомі досить складні бойові прийоми: лава або розгорнутий стрій, батовий або тришеренговий при обороні, триангула, тобто трикутник, атака колонами.

Для оборони козаки використовували укріплений табір з возів з гарматами по кутах і валами.

Для операцій на річках і морі Січ мала свій флот з чайок або байдаків (20 м завдовжки, 4 м завширшки, 4-6 гармат, швидкість 15 км/год). У поході брали участь 50-300 чайок.