Періоди перебування українських земель у складі Литовського князівства

І етап (1340-1362) — «оксамитове» литовське проникнення

II етап (1362-1385) — «ослов'янення» литовських правителів

III етап (1385-1480) — втрата українськими землями залишків автономії

IV етап (1480-1569) рання земель Русі» — посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі»

Період

Основні події

1321-1322 рр.

Походи литовського князя Гедиміна на Галицько-Волинське князівство. Ли­товські феодали захоплюють Берестейську й Дорогочинську землі

1345-1377 рр.

Великий князь литовський Ольгерд створює державу від Балтійського до Чор­ного моря і від ріки Оки на сході до Західного Бугу. За часів його правління українська (руська) мова стає офіційною у Великому князівстві. Литва при­ймає православний варіант християнства. Ольгерд залишає Україні її віру й закон «Статут князівства Литовського», написаний українською мовою. Укра­їнська знать широко залучається до управління державою

1363 р.

Перемога литовських і українських військ над татарами. Литовська держава продовжує боротьбу із Золотою Ордою, розширюючи свої володіння на півдні (1399 р. — до Чорного моря)

1377-1392 рр.

Ягайло Ольгердович — Великий князь Литви розпочинає скасування напівсамостійних українських князівств, перетворюючи їх на литовські провінції

1385 р.

Кревська унія. Загроза з боку Тевтонського ордена і непередбачуваність мос­ковської зовнішньої політики змушують Литву і Польщу шукати взаємної підтримки. Литовський князь Ягайло одружується з польською королевою Ядвігою. Унія передбачала приєднання Великого Литовського князівства до Польщі та запровадження в ньому католицької віри

1386 р.

Коронування Ягайла, який стає одночасно королем Польських ї Великим кня­зем литовським. 3 цього часу посилюється активне проникнення Польщі на українські землі

1392 р.

Угода між Ягайлом і його братом Вітовтом, за якою Велике князівство Литов­ське зберігається як самостійна держава. Вітовт стає князем литовським, йому підлягають Литва й Русь, крім Галичини, яка залишається під владою Польщі

1392-1430 рр.

Княжіння Вітовта. Зміцнення Великого князівства Литовського. Вітовт усуває Володимира Ольгердовича з київського престолу

1410 р.

Грюнвальдська битва, ліквідація загрози з півночі. Поразку Тевтонського орде­на забезпечила спільна боротьба польського, литовського й українського військ

1413 р.

Городельська унія — польсько-литовське зближення за умови збереження ве­ликокнязівського престолу в Литві

1430-1440 рр.

Князювання молодшого брата Ягайла — Свидригайла, який залучає до управ­ління державою українське панство

1440-1447 рр.

Княжіння Казимира Ягайловича. Проводить централістську політику з насту­пом на автономію українських земель

І447-1492 рр.

Казимир — на польському троні. Обраний королем по смерті Владислава III. Скасовує Волинське князівство

1471 р.

Остаточна ліквідація Київського князівства. Київ перетворено на звичайну литовську провінцію

1500-1503 рр.

Війна Московської держави з Великим князівством Литовським. Московська держава приєднує до себе Чернігово-Сіверську землю

1508 р.

Збройний виступ українських і білоруських феодалів. Князь Михайло Глинський очолює цей виступ проти литовського панування. У цих умовах укра­їнській шляхті підпорядкування Москві здається меншою загрозою від поль­ської експансії

1529 р.

Перший Литовський статут. Юридичне оформлення феодальних відносин

1569 р.

Люблінська унія. Об'єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського в Річ Посполиту. Захоплення шляхетською Польщею Підляшшя, Київщини, Брацлавщини й Волині. Українські землі стають складовою части­ною Речі Посполитої

Основні події

У 1351-1352 рр. між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 р. Галичина перейшла під владу Польщі на правах автономії

У 1387 р. Галичина і Західна Волинь остаточно відійшли до Польщі. Польські королі намага­лися закріпитись на Галичині: земельні володіння надавали винятково полякам, забороняли іноземним купцям торгувати в Галичині, підтримували католицькі чернечі ордени, зокрема домініканців і францисканців, які активно поширювали католицьку віру. Щоб зберегти свої маєтки і права, українські бояри переходили в католицьку віру

У 1434 р. Галицька, Львівська, Перемишльська і Саноцька землі були об'єднані в Руське воєвод­ство, адміністративним центром став Львів. На Західній Волині утворилось Белзьке воєводство з центром у місті Белз, землі Західного поділля об'єднали в Подільське воєводство із центром у Кам'янці-Подільському

Повна назва держави — Велике князівство Литовське, Руське та Жемантійське — від Балтій­ського до Чорного моря

90% території Великого князівства Литовського становили землі колишньої Київської Русі

«Руська правда» стала правовою основою Литовського князівства, державною мовою була руська мова, оскільки на той час не було писемної литовської мови

Багато литовських землевласників прийняли християнську віру, оскільки були язичниками

Спочатку українські князівства були автономними, їх очолювали члени литовського роду Гедиміновичів, найчастіше їхніми дружинами були слов'янські князівни

Удільні князі були у васальній залежності від Великого князя — сплачували йому данину і надавали військову допомогу. З таких удільних князів складалася великокнязівська рада

У 1385 р. у зв'язку із загостренням зовнішньо- і внутрішньополітичної ситуації (розбрат се­ред литовської верхівки, загроза з боку Тевтонського ордену) Великий князь Ягайло вирішує об'єднатися з польськими феодалами, щоб зміцнити свою владу.

Укладення унії допомогло стримати натиск Тевтонського ордену, а також зміцнило становище польських феодалів, які почали захоплювати українські землі, насаджувати католицизм, по­силювати визискування українського населення, полонізувати його

Закарпаття під владою Угорщини

Буковина у складі

Молдавського князівства

У другій половині XIII ст. Закарпаття загар­бала Угорщина. Угорські королі перетворили закар­патські землі у свій домен і роздавали маєтки своїм васалам за військову службу. Наприкінці XIV ст. управителем (наджупаном) був призна­чений подільський князь (далекий родич угор­сь­кого короля Сігізмунда) - Федір Коріятович, що спри­яло посилен­ню слов'янських впливів на За­кар­патті та зміцненню зв'язків з іншими укра­їнськими землями

Буковина з 1359 р. входить до складу Мол­давського князівства під назвою Шипинської землі і отримує автономію. У XV ст. автономія була ліквідована і з'являється нова назва — Буковина.

У 1514 р. Молдавія разом з Буковиною потра­пила під владу турецьких султанів (до 1774). Таким чином, буковинські землі зазнали по­двійного гноблення

Після московсько-литовської війни у 1500 р. до Московської держави були приєднані Брянськ, Стародуб, Гомель, Любеч, у 1523 р. після кількох литовсько-московських воєн за часів правлін­ня московського князя Василія III (1505-1533) Чернігово-Сіверські землі остаточно відійшли до Московської держави

У 1443 р. чингізід Хаджі-Девлет Гірей у Литві був проголошений кримським ханом. За допомо­гою військ Великого литовського князя Казимира IV і підтримки місцевої знаті він повернувся на Кримський півострів і оголосив його територію Кримським ханством, що складалося з влас­не Криму, Північного Причорномор'я і Таманського півострова. Столицею ханства стало місто Крим — Солхат (Старий Крим). Незабаром Хаджі-Гірей заснував на берегах ріки Чуруксу місто Бахчисарай («Палац у садах»), що став при правлінні його сина Менглі-Гірея новою кримською столицею

Ці народності сформувалися в результаті асиміляції племен хозарів, що мігрували до Криму, кочових тюркомовних печенігів, половців, татаро-монголів і таврів, що жили тут здавна, кімме­рійців, скіфів, сарматів

Елітна частина населення

Беки, оглани — ца­ревичі-чингізіди, мурзи — військові дво­ряни, магоме­тан­ські священи­ки мул­ли й богослови — улеми

Закріпилися форми розподілу землі: ханське зем­леволодіння, бейлики — володіння знаті, султан­ське землеволодіння, мурзинське землеволодіння й общинні землі. Беки-васали зобов'язані були виставляти військо, мурзи одержували від беків землі й дарування за службу. Беки мали право суду, установлювали розміри податків і панщини

«Чорний народ»

Татари-скотарі

Сплачували податки: загальний податок, податки з урожаю, мито з купівлі-продажу, подушну по­дать, мито від продажу винограду, плату за худобу

Усе населення ханства поділялося на три групи: мусульмани, православні (есір), раїя (піддані різних релігійно-етнічних спільнот)

Регулярного війська кримські татари не мали

Для великих походів хан і мурзи збирали добровольців, кількість яких сягала до 100 тисяч

У походи і набіги татари ніколи не брали з собою артилерію й обоз, але кожний воїн мав 3-4-х коней, що дозволяло рухатися дуже швидко. їхні коні могли проскакати до 100 км на день

На початку бою татари завжди намагалися обійти ліве крило супротивника для того, щоб зручніше було стріляти з лука. Основні татарські набіги проходили взимку по вкритих кригою річках. Спочатку вперед вирушали розвідники, за ними — основні сили орди. Після захоплен­ня здобичі війська поверталися до Криму завжди іншою дорогою

1478 р.

Крим стає союзником Туреччини, Чорноморське узбережжя сучасної України переходить під контроль турків.

1482 р.

Перший великий похід татар на Україну. Орда захоплює Київ, забирає в полон велику кількість • населення.

Центрами кримської торгівлі були Перекоп, Кафа і Гезлев (Євпаторія). На півострів завозилися хутра, тканини, шкіри, залізо, зброя, тютюн, продовольство. Татари продавали сап'ян, сму­шок, шовк, вино. 3 Криму вивозилося багато солі, щорічно до півтори тисяч возів

Наприкінці XVI ст. Кримське ханство досягло своєї найвищої могутності. Йому сплачували данину племена адигів, Молдавія, Польща і до 1685 р. Московське царство

Шляхта — 2,5%

Духівництво — 2,5%

Міщани — 15%

Селяни — 80%

Міста знаходилися в різному правовому становищі залежно від того, на чиїй землі вони зна­ходилися: державній чи приватній. Відповідно вони сплачували податки і виконували пови­нності. Окремим містам (з 1339) почали видавати грамоти на магдебурзьке право. Такі міста звільнялися від управління і суду королівських намісників і діставали право на самоуправлін­ня. За це вони вносили державі певну суму грошей, звільнялися від більшості натуральних повинностей. Самоуправління за магдебурзьким правом мали Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк, Житомир та Київ

Магнати

Кількість магнатських родів не перевищувала 70. У XVI ст. цей стан був закри­тим, увійти до нього навіть багатим було неможливо. Найзнатнішими вважалися роди Острозьких, Вишневецьких, Заславських, Радзівіллів, Сапєг, Потоцьких, Конецпольських. Магнати підлягали лише юрисдикції короля або Великого кня­зя литовського, призначалися на вищі посади (гетьманів, воєвод і старост), які вони навіть передавали у спадок. Магнати мали своє військо і виводили його на війну під власними корогвами, за що їм надавалося почесне звання «князів і па­нів корогвових». 3 магнатів складалася Рада Великого князя («пани-рада»), яка вирішувала найважливіші питання разом з князем

Шляхта — середні та дрібні феодали

Жили на землях, отриманих за військову службу. Шляхта становила основну частину постійного війська. За військову службу король надавав шляхті різні привілеї (звільнення від податків, підлеглості місцевій адміністрації). Шляхта не була замкненою верствою: до неї могли переходити селяни, поповичі. Поступово шляхта утверджує за собою все більші права і привілеї. Вона звільняється від суду королівських чиновників, сплати мита на іноземні товари, отримує право вільної навігації по Віслі та Балтійському морю. Шляхтич міг обирати і бути обраним до складу повітових органів управління, а також послів на загальнодер­жавний сейм. Винному в образі шляхтича міщанину чи селянину відрубали руку. За порушення «шляхетського кодексу» (дезертирство, заняття торгівлею) шлях­тич за вироком суду позбавлявся усіх привілеїв

Духовенство

До нього входили священики з сім'ями, церковний причт. Священик мав ділянку землі та різні натуральні данини від парафіян. Духовний сан вважався спадко­вим — після батька парафію отримував син

Селяни

Поділялися на три категорії:

1. тяглові селяни, які працювали в пана на ріллі зі своєю худобою. Спочатку вони працювали 8-14 днів на рік, потім — 100, а далі — 200 днів. Крім праці в полі, були різні податки і служби: повіз, шляхова, сторожова;

2. ремісники та службові селяни. Були цілі села колісників, ковалів та пекарів. Службовими селянами вважалися конюхи, бортники та інші, які жили біля замків;

3. чиншові селяни, які платили чинш з власної землі продуктами.

Панщина тривала від сходу до заходу сонця. Селянин утратив право переходу від поміщика

Міщани

Поділялися на три основні групи:

1. патриціат (найбагатші купці і промисловці);

2. бюргерство (цехові майстри та торгівці середньої заможності);

3. плебс (міське поспільство — ремісники, дрібні торгівці).

Міське населення ділилося за цеховою (професійною) ознакою, привілейоване становище мало купецтво.