Наслідки монголо-татарського поневолення

Спустошення Південно-Східної Русі: багато людей загинуло, міста були спалені і пограбовані. 3 74 руських міст 49 були знищені ордою Батия, 14 з них так і не піднялися з руїн, а 15 зго­дом перетворилися на села

Занепад міст, захоплення в полон ремісників призвели до погіршення економічного становища, згортання торгівлі, зникнення цілих галузей ремісництва

Було втрачено незалежність, послаблено обороноздатність. Іго (влада монголо-татар) загальмува­ло розвиток Русі, спричинило її відставання від Європи

Залежність від Золотої Орди виявлялася

в трьох формах:

1) видача ярликів (грамот) на князювання, причому без врахування конкрет­них прав на престол, що призводило до численних інтриг;

2) сплата данини: Князі знаходились під наглядом представників ханів — бас­каків. Збиралося 14 видів ординських даней та повинностей (безпосередньо для хана, торгові збори, візничі повинності, «корм» баскакам тощо);

3) забезпечення монгольської армії рекрутами

Ординські хани мало змінили політичну систему в князівствах Русі, намагаючись використати її у своїх цілях. Ненадійних, з їхнього погляду, князів вони ліквідовували, нацькували один на одного, намагаючись не допустити їхнього згуртування, щоб і надалі тримати їх у покорі. Українські землі безпосередньо не входили до складу Золотої Орди, але монголо-татарські хани для підтримки своєї влади періодично (не рідше одного разу на 5 років) влаштовували спустош­ливі походи на ці території

Хоча руські князі й залишалися при владі, їхні адміністративні повноваження як васалів хана були обмежені. Хани призначали своїх власних чиновників для вербування воїнів і збору подат­ків. У завойованих ними землях монголи провели перепис населення, щоб визначити його пла­тоспроможність. Перший перепис (так зване «число») на українських землях вони провели ще 1245 р., коли були обкладені податком Київська земля, Подолія, Переяславська й Чернігівська землі. За несплату данини населення перетворювалося на рабів

Обмежувалася судова влада князів. Усі руські князі перебували під судовою владою хана й мон­гольського Верховного суду та деяких з них стратили за наказом хана за реальні або уявні дер­жавні злочини. Хан розглядав більшу частину головних судових справ між руськими князями. Разом з тим хан не втручався в позови між руськими боярами й простолюдинами, дозволяючи князеві кожної даної місцевості продовжувати виконувати його судові функції

Литовська держава виникла в XIII ст. у боротьбі з Тевтонським орденом і Галицько-Волинським князівством. У міру занепаду Української держави литовські князі почали захоплювати при­кордонні землі. Консолідувавшись у нелегкій боротьбі з Лівонським і Тевтонським орденами, Литовське князівство розпочало своє проникнення на західноруські (білоруські) землі ще у се­редині XIII ст., за часів князя Міндовга (1230-1263). У першій чверті XIV ст. більша половина білоруських земель вже знаходилася під владою литовських князів, і вони почали спроби захо­плення сусідніх українських земель. Безпосереднє залучення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель почалося за часів правління Великого литов­ського князя Гедиміна (1316—1341).

Так у складі Литви поступово опинилися Біла Русь (Полоцьке, Мінське й Смоленське князів­ства), Чорна Русь (Гродненська й сусідні землі), Подніпров'я (Київське, Чернігівське і Сіверське князівства), Червона Русь (Галицька земля, Полісся, Волинь і Поділля)