П ричини феодальної роздробленості Київської Русі

Період з початку 40-х до 70-х років XII ст. в історії Русі характеризується надзвичайним за­гостренням і постійним зіткненням доцентрових і відцентрових сил. Одним з основних вузлів міжкняжих інтересів, як і раніше, залишався Київ, який хоч і втрачав поступово своє полі­тичне значення, але до кінця 60-х років XII ст. залишався єдиним символом цілісності Русі. Тривалий час боровся за Київ шостий син Володимира Мономаха — суздальський князь Юрій Долгорукий — засновник Москви. Він тричі завойовував Київ, але потім йому доводилося звідти йти. У 1155 р. він знову захопив Київ, але у 1157 р. київські бояри його отруїли. У 1169 р. Київ захопив син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський. Уперше за багатовікову історію Київ було піддано такому сильному розгрому з боку руських князів. Захопивши Київ, Андрій Боголюб­ський став наймогутнішим руським князем, але не залишився в Києві, а віддав його своїм васа­лам. Це означало закінчення видатного становища Києва. Показовим є те, що з 1132 до 1246 р. на київському престолі побувало 26 князів

На українських землях утворилися Київське, Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке князівства

Незважаючи на роздроблення, на землях Південно-Західної Русі триває формування українсь­кої народності й української мови. У 1187 р. у Київському літописі вперше з'являється тер­мін «Україна». Про походження назви «Україна» є кілька версій. Одні вчені виводять її від слова «край» («кінець») зі значенням — окраїнна земля, земля, що лежить скраю. Інші вчені пов'язують походження цієї назви зі словом «край — країна». За третьою гіпотезою вона по­ходить від дієслова «украяти» — «відрізати», тобто означає — частина землі, «украяна» (відді­лена) від цілого. Назва «Україна» стала етнонімом наших земель

У період роздробленості найсильнішим на Південно-Західній Русі було Галицько-Волинське кня­зівство. Посиленню цього князівства сприяв геополітичний чинник: віддаленість від Києва та близькість до торгових шляхів у Європу, а також наявність соляних промислів, родючої землі. Галицькі та волинські князі мали тісні взаємини не лише з руськими, а й з литовськими, угор­ськими, польськими, німецькими володарями. У державних справах, особливо в організації адміністрації й війська, користувалися західними зразками і європейським досвідом

Галицьке князівство

Волинське князівство

Формування Галицького князівства почало­ся у другій половині XI ст. Його виникнення пов'язане з ім'ям онука Ярослава Мудрого Ростислава Володимировича. Вагомий внесок у розбудову підвалин подальшого незалежного іс­нування Галичини зробили його сини — Рюрик, Володар та Василько. Після їхньої смерті Гали­чина розпалася на чотири княжі уділи. Проте поміж спадкоємців Ростиславйчів знайшовся енергійний і талановитий «збирач» галицьких земель Володимирко Володаревич. Об'єднана Галицька земля стала не тільки значною полі­тичною силою на Русі, а й зрівнялася з тогочас­ними європейськими державами. Галицьке боярство виокремилося в міцний стан могутніх феодалів. Вплив цієї аристократії був настільки великим, що Галичину можна вва­жати зразком олігархічного правління. Велика влада галицьких бояр пояснюється їхнім по­ходженням — галицька аристократія розви­нулася з місцевої племінної знаті. Багато хто з бояр торгував сіллю, що забезпечувало добрі прибутки і зміцнювало їхнє і без того стабільне становище. Серед бояр було чимало заможних людей, які на зразок західноєвропейських фе­одалів жили в укріплених замках і мали влас­ні дружини. Через віддаленість Галичини від Києва Великому князеві важко було втручатися в місцеве політичне життя, тоді як сусідство 3 Польщею та Угорщиною давало не лише зра­зок панування аристократії, але й можливість звернутися до чужинців за допомогою під час виступів проти Великого князя. Територія Галицького князівства доходила до Дунаю та Чорного моря.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за князя Ярослава Осмомисла (1153—1187)

У 980—990 рр. князь Володимир великий від­воював Волинські землі у Польщі і заснував місто Володимир, яке стало центром князів­ства.

Влада належала Мстиславичам, що вели свій рід від Володимира Мономаха. Єдиними чужоземни­ми сусідами Волині були ли­тов.­ські племена на півночі. Землі були не­досяжними для кочових нападників зі степу. Це була густозаселена територія, а міста стояли на торгових шляхах із Заходу. Бояри Волинського кня­зів­ства, на відміну від галицьких, були більш схожі на бояр осно­в­ної частини Київської Русі — біль­шість з них прийшли на волинські землі у складі дружин своїх князів, від них вони отрима­ли земельні володіння за службу князеві. Волинська знать залежа­ла від щедрот князя й тому ви­являла йому більшу відданість та підтримку. Саме тому волинські князі, а не галицькі, змогли об'єд­нати обидва князівства в єдину державу.

Князь Роман Мстиславич був си­ном Волин­ського князя Мстис­ла­ва Ізяславича

У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич об'єднав князівства, застосувавши жорстокі репресії проти бояр. Роман узяв під контроль Київську землю, князь якої присягнув йому на вірність. Він активно втручався в балканські справи, допомагав візантійському імператору, успішно воював з литовцями, мав вплив на вирішення різних політичних проблем у Польщі та Угорщині. За короткий час Роман зробив своє князівство могутньою державою, що в умовах роздроблення усієї Європи було, як справжній феномен. Недаремно літописець називає його «однодержавцем» усієї Руської Землі. Могутність Романа привернула до себе увагу дуже впли­вового на той час Папи Римського Інокентія III, який, прагнучи посилити католицизм на Русі і заручитися підтримкою такого сильного володаря, як Роман, запропонував йому королівську корону, але Роман відмовився, не бажаючи ламати свою віру

Галицько-Волинське князівство стало збирачем руських земель. У період розквіту до його складу входили Галичина, Буковина, Поділля, Волинь, Західна Білорусія, Пере­миш­лянщина, Холмщина (нині у складі Польщі). Порівняно з територією сучасної Ук­раїни воно становило її третину; 2/3 української території, де в той час мешкали русичі

Боротьба з боярством, яке виступало проти посилення князівської влади. Знищив боярську опозицію. Князя у цій боротьбі підтримували міщани і ремісники

Здійснив два успішні походи проти половців (1201-1202 і 1203-1220). Звільнив багатьох руси­чів із половецького полону

У 1203 р. здобув Київ та підкорив чернігівські землі, до своїх володінь приєднав переяславські та київські землі

Здійснював походи на Польщу та Литву з метою підкорити ці землі

Військові походи

Внутрішня політика

Зовнішня політика

У 1239 р. Данило заволодів Киє­вом, відновивши єдність україн­ських земель.

У 1238 р. Данило розгромив ні­мецьких рицарів у битві під Дорогочином.

У 1243 р. завоював Люблін та Люб­лінську землю.

У 1245 р. в битві під Ярославом за­вдав поразки об'єднаним польсько- угорським військам. У 1243-1244 рр. здійснив успішні походи проти литовців та ятвягів. Здійснив похід в Чехію та Сілезію. У 1254-1257 рр. переможні битви над монголо-татарами

У 1256 р. Данило заснував місто Львів (назване на честь його сина).

У 1239 р. призначив намісником Києва свого воєводу Дмитра. Після вторгнення могутнього війська монголо-татар на чолі з Бурундаєм змуше­ний був зруйнувати найбільші фортеці кня­зівства: Львів, Володи­мир, Луцьк та інші.

Уклав династичні шлюби своїх ді­тей з європейськими монархами: Лева одружив з угорською прин­цесою, Шварна — з дочкою литов­ського князя, Романа — з австрій­ською принцесою, дочку видав заміж за мазовецького князя. У 1246 р. змушений був поїхати на поклін до ординського хана в столицю Золотої Орди — Сарай, отримав ярлик (дозвіл) на князю­вання.

Намагався створити союз для бо­ротьби з монголо-татарами. У 1253 р. Данило приймає ко­ролівську корону від Папи Рим­ського і стає першим українським королем

Галицько-Волинська Русь дала початок багатьом процесам, розвиток яких сприяв формуванню української народності, закладенню її духовних та державних засад. Саме з Галицько-Волинської держави почалося усвідомлення населенням, що мешкало на її території, себе як окремої етносо- ціальної спільноти. Галицько-Волинська держава відновила і розвинула зв'язки Русі з Європою. Присвоєння Данилу Галицькому титулу короля у 1253 р. свідчило про визнання Галицько- Волинської Русі європейською державою, рівною іншим великим державам. Галицько-Волинська Русь залишила у спадок нинішній Українській державі свої державні кольори — поєднання на прапорі жовтого з блакитним

Період

Правитель

Основні події

1264 р.

Смерть Данила Галицького та переділ земель між спадкоємцями

Брат Данила Василько отримує Волинь, Галицьку й Перемишльську землі, син Лев — Теребовельську зем­лю, син Мстислав — Холмщину; по смерті Василька (1270), Лев стає галицько-волинським князем

1264-

1301 рр.

Княжіння Лева І Даниловича

Захоплює Закарпаття й Люблінську землю. Підтримує дружні зв'язки з Угорщиною й Чехією

1301-

1308 рр.

Княжіння Юрія І Львовича

У відповідь на від'їзд митрополита київського до м. Володимира-на-Клязьмі засновує окрему Га­лицьку митрополію. Перший митрополит галиць­кий — Ніфонт. Столицею своєї держави зробив місто Володимир-Волинський

1308-

1323 рр.

Княжіння Лева II Юрійовича і Андрія Юрійовича

Останні представники роду Мономаховичів. Укла­дають мирні договори з хрестоносцями, Польщею й Литвою. У 1323 р., коли одночасно загинули князі Андрій та Лев II, династія Даниловичів припинила своє існу­вання, що стало причиною державної кризи

1323-

1325 рр.

Період боярського правління Галицькою землею

Супроводжувався усобицями феодальної верхівки, боярство у 1325 р. запросило на галицько-волинський стіл князя Болеслава-Юрія II

1325-1340 рр.

Княжіння Юрія II Болеслава

Син Марії, сестри князів Лева II і Андрія. Останній з роду Романовичів у Галичині. Йому вдалося врегулю­вати відносини із Золотою Ордою та Литвою, але Юрій II заохочував німецьких, чеських та польських реміс­ників та купців до переселення у Галичину. Болеслав- Юрій II підписав угоду, згідно з якою на випадок його смерті трон мав перейти до польського короля. Дізна­вшись про це, бояри здійснили державний переворот. 7 квітня 1340 р. Юрія II було отруєно

У середині XIV ст. польські феодали захопили Галичину і частину Західної Волині. Залишки Во­линської землі, хоча й зберегли відносну державну незалежність, були успадковані литовськими князями. Під владою Угорщини опинилася Північна Буковина та землі між Дністром і Прутом, які до цього часу належали Галицько-Волинському князівству.

Освіта

Центрами культурно-освітнього руху були єпископські кафедри, монасти­рі. При церквах існували школи, які давали початкову освіту. Школи при єпископських кафедрах готували священиків. Заможні люди наймали для своїх дітей вчителів, освіту продовжували за кордоном, оскільки університе­тів на Русі ще не було. Мовою освіти в Європі була латина, тому вважалося, що освічена людина має знати латину, грецьку та ще одну європейську мову. Документи та дипломатичне листування велися також латиною

Літописання

У 1097 р. написана «Повість про засліплення Василька» про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича. Найвизначнішою літопис­ною пам'яткою XIII ст. є Галицько-Волинський літопис, написаний книжною слов'янською мовою

Архітектура

та образотворче

мистецтво

У Галичині було збудовано 30 монументальних споруд. Поблизу Галича спо­руджено великий храм Св. Пантелеймона, який частково зберігся до наших днів. Особливістю, характерною тільки для Га­личини, був прийом облицю­вання внутрішніх стін палаців і багатих будинків керамічними рельєфними плитками із зображенням птахів, рослин, воїнів або геометричним орна­ментом. Широко використовувалася в кам'яному будівництві волинська брущата цегла. В архітектурі поєдналися західноєвропейський та слов'яно- візантійський стилі.

Іконописання має такі особливості: тривимірність, пряма перспектива, теплий колорит, наближення образів святих до рис людини. Відомі ікони — Св. Юрія Змієборця, богоматері Одигідрії кінця XIII — початку XIV ст. з Покровської церкви м. Луцька, ікона «Знамення» («Велика Панагія» XII ст.)

Галицько-Волинське князівство зробило великий внесок у формування української культури. У цій культурі оригінально поєднались спадщина Київської Русі і нових рис, які зумовлювалися зв'язками з Візантією, країнами Сходу та Західної і Центральної Європи

Р усь зіткнулася з новим могутнім ворогом — монголами. У 1206 р. монгольський хан Темучін, прийнявши ім'я Чингісхана, розпочав завойовницькі походи, підкоривши Північний Китай, Середню Азію, Північний Іран. У 1223 р. авангард монголів вперше зустрівся в бою з руськими князями на р. Калка. Руські війська не мали єдиного командування, діяли неузгоджено і зазна­ли нищівної поразки

Упертий опір загарбникам чинили міста Данилів, Кременець і Холм, які Батию так і не вдало­ся захопити. Столицю Волині — Володимир-Волинський — завойовники захопили лише після тривалої облоги. Три дні змогло протриматись інше столичне місто — Гаига. Пате монголи про­йшли вогнем і мечем через Галичину і Волинь, розбили польські й угорські війська, спустошили сербські і болгарські землі

У 1256 р. князь Данило Галицький вигнав монгольські війська з Північного Поділля та Схід­ної Волині. Спроби монголо-татарського воєначальника Куремси взяти Володимир-Волинський і Луцьк закінчились невдачею. Проте у 1260 р. загін монголо-татар здійснив похід на Галицько-Волинське князівство, змусивши руських князів зруйнувати фортеці у Володимирі-Волинському, Луцьку, Кременці та Львові