Модуль 1 Прадавня історія та середні віки в Україні.

Тема 1. Найдавніший період в історії України.

1. Стародавня доба.

2. Бронзова доба. Скіфо-сарматський час.

3. Античні міста-держави Північного Причорномор'я.

1. Стародавня доба.

Людина з'явилася на Землі понад 2 млн. років тому. Процес розселення первісних людей на території України розпочався близько 1,5 млн. років тому, спочатку в Закар­патті і Подністров'ї, а потім в інших регіонах. У саванах, що розкину­лися на більшій частині сучасної України, бро­дили великі стада слонів і носорогів, у водоймах мешкали гіпопотами й численні пернаті.

Первісні люди використовували примітивні знаряддя праці, які виготовляли з найдоступніших матеріалів — дерева і каменю. Археологи виділяють перший щабель у розвитку людського сус­пільства — кам'яний вік, і поділяють його на палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік) і неоліт (новий кам'яний вік). Найдавнішим був палеоліт, що розпочався з по­явою людини і завершився в І тис. до н. е. Нині відомо про більш як 700 стоянок доби палеоліту. Серед них: Королеве (Закарпаття), Лука-Врублівецька в Середньому Подністров'ї (Хмельницька обл.), Гзюмська (Харківщина) та ін.

Архантропи — первісні люди доби давнього кам'яного віку за­ймалися збиранням рослинної їжі (плодів, їстівного коріння).

Внаслідок мандрівного способу життя колективи людей не були сталими (існування первісного людського стада). Зі зміною геоло­гічних епох наприкінці раннього палеоліту розпочинається знач­не похолодання, товщина льоду на півночі України сягала 600 м. Нові природні умови змусили людей активніше боротися за існу­вання, вони навчилися добувати вогонь і користуватися ним, шити одяг, споруджувати житла.

Творцями культури (мустьєрська епоха — середній палеоліт — 150-40-35 тис. років тому) були палеонтропи (давні люди), або не­андертальці (вперше рештки людини цього типу було знайдено в Німеччині, в долині Неандерталь) — проміжна ланка між найдав­нішими людьми і сучасною людиною. Головним їхнім заняттям було полювання на мамонтів і зубрів.

Досліджуючи пам'ятки епохи мустьє, окремі вчені дійшли вис­новку, що близько 100 тис. років тому на зміну людському стаду < прийшов родовий лад. Інші вчені відносять появу роду до більш пізнього часу. Родовий лад був першою в історії завершеною сис­темою суспільних відносин. Рід у цей час був матріархальним. Кілька родів складали плем'я.

Пізній палеоліт став новим великим кроком до розвитку людства. Формується близький до сучасного фізичний тип людини — кроманьйонець (назва походить від гроту Кро-Маньйон у Фран­ції), з'являються знаряддя праці з високоякісного кре­меню (вістря, різці, скребла, ножі). У зв'язку з різким похолодан­ням близько 15 тис. року тому мамонти починають вимирати. Ос­новною здобиччю стає північний олень. За даними археолога О. Черниша, середня чисельність людського колективу становила від 50 до 60 осіб. Відомий дослідник Л. Залізняк вважає, що в Ук­раїні на цей час проживало близько 200 мисливських колективів (майже 6000 осіб). У цей період з'являються перші зображення на кістках тварин, а також, виготовлені з кісток північного оленя, му­зичні інструменти (флейти).

Ідеологія пізньопалеолітичних мисливців була сукупністю знань про навколишній світ, а також релігій, мистецтва, моралі.

Початок доби мезоліту (інколи його називають ще епіпалеоліт) збігається із закінченням льодовикового періоду (8213 років до н. е.). Саме тоді стався прорив вод холодного прильодовикового озера, що було на місці Балтійського моря, в Атлантику. Ланд­шафт набуває сучасних обрисів. Зникнення великих стадних тва­рин, які були головними об'єктами полювання, вимагало вироб­лення нових мисливських прийомів та нової зброї. Людина розпочала приручення, а можливо, й одомашнення тварин (пер­шим приручили собаку). Надзвичайно важливим досягненням було винайдення лука і стріл. З'являються невеликі вироби з каме­ню (мікроліти) і великі знаряддя — сокири, тесла (макроліти). Ве­ликого значення набуло рибальство. Люди навчилися робити при­мітивні посудини (плетиво із лози, що обліплювалося глиною).

Сформувались три ареали розселення мезолітичних племен України:

1. південний (Крим, степове Подніпров'я, Приазов'я, Донбас);

2. північний Поліський;

3. середньоподністровський і Прикарпатський.

На території України відомо понад 300 пам'яток мезолітичної епохи: тимчасові пасовища, більш довготривалі поселення, похо­вання і могильники, культові місця. За етнографічними даними відомо, що щільність населення не перевищувала 3-5 осіб на 100 кв. км. Померлих завалювали камінням або зв'язували з метою недопущення повернення їхніх душ.

Однією з найцікавіших археологічних пам'яток в Україні є Кам'яна Могила на Запоріжжі. Гроти Кам'яної Могили містять понад 1000 зображень різних епох (від верхнього палеоліту до доби бронзи). Зображення зроблені червоними фарбами. Вчені вважа­ють, що ці пам'ятки використовува­лись для здійснення культових це­ремоній, пов'язаних із мисливською магією.

У ХІ-У тис. до н. е. племена, які заселяли територію України, всту­пили в останню фазу кам'яного віку — новий кам'яний вік — неоліт (3-4 тис. до н. е.). Цю епоху, яка стала переломною в історії людства, знаряддя праці мезоліту називають ще "неолітичною революцією", коли суспільство перейшло від виключно привласнювальних форм господарства (збиральництво, мисливство, рибальство) до відтворювальних (землеробство, скотарство).

Уже в ранній період неоліту люди вирощували городні куль­тури (цибулю, часник тощо), але справжній розквіт у сільському господарстві осілих племен розпочався з освоєнням злакових культур, головні з яких — ячмінь та пшениця.

Докорінним зламом в історії людства стало винайдення кераміки, завдяки якій люди отримали можливість зберігати воду та варену їжу. Удосконалюються кам'яні знаряддя праці. У різних регіонах України виокремлюються певні особливості побуту та культури тогочасного населення. В Закарпатті оселяються землеробські племена, які прийшли туди з території сучасної Угорщини та Румунії. Тут знаходять чудові зразки кераміки культури Кріш та розписної кераміки.

У Північно-Східному регіоні (Придніпров'я, Полісся, Ліво­бережжя, Донбас) у господарстві важливе місце займали мис­ливство та рибальство і лише на заключному етапі неоліту — скотарство та землеробство. Тут проживали племена сурсько-дніпровської культури, дніпро-донецької та ямково-гребінцевої кераміки.

У Криму в гірській зоні археологами досліджено стоянки Аделі-Коба, Шан-Коба, Таш-Аїр та інші, що переважно пов'язані з природними скельними навісами і гротами.

Приблизно наприкінці 5 — на початку 4 тис. до н. е. племена, що населяли територію України, як і всієї Південно-Східної Європи, почали використовувати мідь для виготовлення різних виробів. Пізніше освоюються плавильна й ливарна техніки. Ос­кільки мідь надто м'який метал (надходив із Балкан та Південних Карпат у вигляді виробів і зливків), тому широко продовжували застосовуватись знаряддя праці з кременю та кістки.

Доба міді на території України насамперед представлена трипільською культурою, яка існувала наприкінці 5-3 тис. до н. е. Перші пам'ятки відкрив у 1893 р. видатний український археолог В. Хвойка поблизу села Трипілля на Київщині. На території України виявлено понад 1000 поселень.

Ранні поселення нараховували по кілька десятків жител і господарських споруд. Забудова поселень здійснювалася рядами або по колу на зручних для оборони місцях. Житла були як напівземлянковими, так і наземними зазвичай прямокутної форми, будували їх на дерев'яному каркасі й обмазували глиною. На Черкащині, поблизу сіл Майданецьке, Доброводи існували справжні "міста" з населенням не менш як 15-20 тис. жителів. Археологи виявили у трипільців унікальний в історії звичай — періодичне спалювання своїх поселень (один раз в 50 років).

Трипільці культивували пшеницю, ячмінь, просо, жито, бобові, коноплю. Основним знаряддям обробітку землі була мотика. Трипільські племена мали високорозвинене керамічне вироб­ництво. Посуд виготовляли різний за формою, оздоблювали орнаментом.

Багато гончарних печей виявлено на Наддністрянщині. Велика кількість знайдених глиняних жіночих фігурок свідчить про культ родючості. Крім домашніх вівтарів, трипільці мали й окремі храми, що споруджувались у центрі поселень на майдані і були родоплемінними культовими центрами. Інколи в храмах або поряд з ними на майданах поселень знаходять особливі жертовні поховання людей, що здійснювались з метою збільшення родю­чості землі, збереження домашнього достатку, захисту від злих сил.

Археологи та антропологи встановили, що носії трипільської культури належали до середземноморської раси, поширеної у Південно-Східній Європі.

Трипільське суспільство було конфедерацією племінних сою­зів, а гігантські протоміста — їх столицями. В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини.

Трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи і прискорила розвиток відсталих племен, що населяли Північну та Північно-Східну Україну.