Князювання Ярослава Мудрого (1019—1054)

Роки правління

Основні заходи у внутрішній та зовнішній політиці

1036

Остаточно розгромив давніх ворогів Русі печенігів. На честь перемоги в Києві було збудовано знаменитий Софійський собор, а при ньому — першу, бібліотеку на Русі і школу

1037-1039

Створено перший літописний звід, який називається давнім

1051

Ярослав заснував Києво-Печерську лавру, митрополію у Києві, праг­нучи звільнитися від впливу Візантії

Перша половина

XI ст.

Зведення основних норм тогочасного права у збірник законів «Руська правда», який доповнили сини Ярослава, розширений збірник законів дістав назву «Правда Ярославичів»

Перша половина

XI ст.

Уклав ряд династичних шлюбів своїх дітей з правителями різних єв­ропейських держав, за що його назвали «тестем Європи»

40-ві роки XI ст.

Відвоював у польських феодалів землі, захоплені ними під час усобиці 1015-1019 рр.

Перша половина

XI ст.

Жваві дипломатичні відносини з Германською імперією та Францією

Сільське господарство

Землеробство:

Скотарство:

городництво

розведення худоби

садівництво

розведення птиці

зернове господарство

бджільництво-бортництво

вирощування технічних культур

Ремесла

Будівництво

У Київській Русі було відомо майже 60 реме­сел. Найбільш поширеними були: гончарство, ковальство, ткацтво, теслярство, ювелірне ремесло тощо.

Дерев'яне будівництво (було поширене в ос­новному серед простого люду), кам'яні спору­ди: храми, монастирі, князівські палати

Торгівля

Внутрішня:

• між регіонами Київської Русі;

• між виробниками та споживачами продук­ції в окремому регіоні

Зовнішня:

з країнами Західної Європи, з Візантією та Сходом

Імпорт

Експорт

Золото, шовкові тка­нини, сукно, полот­но, зброя, кераміка, скло, вино

Шкіра, хутра, мед, віск, збіжжя, зброя

Транспорт

Наземний: коні, кінні упряжі (цугом)

Водний: човни, лодії, плоти

Через Київську Русь проходили основні торгівельні шляхи, як суходолом, так і по річках: «грецький» — з Північної Європи до Візантії; «залозний» — з Європи через Кавказ до арабського сходу; «соляний» — з Криму до Києва

Верстви

Походження, соціальний статус

Бояри

Нащадки племінних вождів і верхівки князівських дружинників

Митрополит, єпископи

Вище духовенство висвячувалося візантійським патріархом

Купці та ремісники

Жителі міст, вільні люди

Челядь (челядники)

обслуга при князівських і боярських хоромах

Селяни (смерди)

Вільні селяни

Рядовичі

Залежні збіднілі селяни, які підписали договір (ряд) про роботу на пана

Закупи

Селяни-боржники, які до повернення позики (купи), знаходилися в за­лежності від позичальника і відробляли борг

Раби-холопи, челядь(челядники)

Рабами переважно ставали військовополонені, їхні діти. Холопи не мали власного господарства і перебували у повній залежності від свого господаря. Челядь — обслуга при князівських і боярських хоромах, були стайничими, кухарями тощо

Ізгої

Особлива соціальна верства — люди, які вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. Вони були двох видів: вільні і залежні (звільнені холопи, збанкрутілі купці, сини священиків, що не навчилися грамоти). Різниця у становищі залежала від того, з яко­го стану люди потрапили в ізгої

Панівною формою феодального землеволодіння була вотчина, або держава-помістя. Вона поді­лялася на феодальні землі і селянські. Господарським, адміністративним і військовим центром вотчини був феодальний замок, який мав назву двір.

Економічною основою селянського господарства був двір — дим. Розмір індивідуального селян­ського землекористування дорівнював у середньому одному «плугу», що був одиницею оподат­кування і становив близько 15 га землі. 10-15 димів об'єднувалися у дворища.

У X—XII ст. зростає феодальне землеволодіння

Княже землеволодіння:

• удільні князі отримували від київського князя «волості» за умо­ви несення військової служби (по­ступово «волості» перетворювались на спадкові володіння — вотчини);

• особисті володіння — міста і села

Боярське землеволодіння: формується за рахунок княжих пожалувань та за­хоплення общин­них земель

Військове землеволодіння: землю отримува­ли дружинники за несення війсь­кової служби

Церковне землеволодіння: князі і бояри да­рували і заповіда­ли землі церквам і монастирям

Господарство Київської Русі мало натуральний характер. Розвиток ремесел та підвищення продуктивності праці сприяли розширенню обміну, торгівлі, що покращувало забезпечення продуктами харчування, сировиною, ремісничими виробами ті регіони, де вони не виробляли­ся. Внутрішня торгівля зосереджувалася у містах, де були «торги», «торговища», в них мешка­ло 15 % населення