10. Геохімія планет земної групи (Меркурій, Венера,Земля, Марс).

Внутрішні планети характеризуються незначними розмірами, високою щільністю, малою швидкістю обертання навколо осі та невеликою масою.

Меркурій. Його поверхня пориста та покрита кратерами, спостерігаються також крупні лінійні структури, приурочені до розломів. Ця планета володіє сильно розрідженою атмосферою, складеною гелієм, неоном та аргоном. Походження атмосфери пов’язують з активною дією на планету сонячного вітру і , можоиво , з дегазацією її твердих оболонок. Меркурій характеризується слабким магнітним полем. Період власного обертання планети дорівнює періоду обертання навколо Сонця, тому планета завжди повернута однією стороною до Сонця.

Венера. Друга від Сонця і найближча до Землі за розмірами та масою планета.

Вона володіє потужною атмосферою, складеною на 97% вуглекислим газом, у якій у вигляді хмар плавають скупчення крапель сірки і сірчаної кислоти, а також виявили присутність О₂, N₂, H₂O. Вільний кисень на Венері утворюється в результаті рокладу молекули води під дією сонячної радіації. Інший продукт розпаду – водень легко губиться у верхніх шарах атмосфери (воднева корона Венери). Така атмосфера, яка містить велику кількість вуглекислого газу, створює сильний парнековий ефект, тому у твердої поверхні переважають високі температури, і вся вода поверхні планети знаходиться у вигляді пари. Рельєф на Венері в значній мірі розчленований. Біля 1/6 частини поверхні займають пониження , які зіставляються з океанічними басейнами Землі та місячними “морями”. Вони складені базальтовими покривами. Іншу частину поверхні складають горбисті рівнини та підвищення – “континенти”. Окрім цього, виділяються крупні – вулканічні масиви та гірські хребти протяжністю в сотні кілометрів. Вони здіймаються на 7-8 км над середнім рівнем поверхні. Храктеризується повільним осьовим обертанням і саме цим вчені пояснюють її слабке магнітне поле. Ця планета обертається в зворотньому напрямку по відношенню до свого руху навколо Сонця і обертання інших планет (крім Урану).

Земля. Найбільш розвтнена планета Сонячної системи, характеризується складною будовою, вираженою в наявності декілько оболонок або геосфер, які відрізняються своїм складом, фізичними властивостями та станом речовини. Зовнішні геосфери це атмосфера, гідросфера, біосфера та ноосфера. Головні складові атмосфери Землі – азот і кисень. Інші гази: водяна пара, вуглекислота, неон, метан, водень та інші – складають близько 1 %. Атмосфера Землі складається з ряду шарів – тропосфери, стратосфери, мезосфери, термосфери, экзосфери. Рідка оболонка Землі (гідросфера) займає 70,8% поверхні Землі.У складі гідросфери виділяють океаносферу, води суходолу і льодовиків, а також підземні води. Біосфера об’єднує сфери планети де існує життя і включає в себе всю гідросферу, верхню частину літосфери та нижню частину атмосфери. Ноосфера – «мисляча оболонка». Внутрішні геосфери: земна кора, верхня мантія, нижня мантія, ядро. Повний оберт навколо Сонця Земля здійснює протягом 365,26 діб. Повне обертання навколо своєї осі Земля здійснює за 23 години 56 хвилин і 6 секунд. Кут нахилу осі обертання обумовлює відмінності кліматичних умов у північній та південній півкулях планети, при цьому ці відмінності періодично компенсуються прецесією. З періодом близько 80 тис. років кут нахилу осі обертання Землі змінюється (63,50 – 68,50), що спричинює періодичні зміни кліматичеих поясів на планеті.

Марс. Замикає групу планет Сонячної системи планета Марс. ЇЇ діаметр приблизно вдвоє менший земного, а маса складає 0,38 маси Землі. Осьове обертання прилизно дорівнює земному і становить 24 години 37,4 хвилини. Марс, подібно Землі, характеризується нахилом екватора до площини орбіти, що обумовлює на ньому зміни пір року. Поверхня Марсу покрита багаточисельними кратерами і схожа на поверхню Місяця. Але на планеті є значна ділянка Хеллас, позбавлена кратерів. Крупні утворення поверхні Марсу 3 типів: більш світлі – материкові райони, жовті – морські, і білі – полярні шапки. У зимовий час в полярних областях утворюються снігові шапки, сніг складається з води та вуглекислоти. Більша частина поверхні планети має помаранчеве забарвлення, що вказує на дрібнозернистий характер роздроблених силікатних порід, які покриті плівкою окислу заліза. Проте тривалість сезонів на Марсі вдвічі довша земних, оскільки марсіанський рік складає 687 діб. Для цієї планети властива дуже розріджена атмосфера, яка складається на 95% з вуглекислого газу, 0,02% припадає на азот, аргон і кисень, а решта складає водяна пара. Температура поверхні Марса змінюється від -28 до -1390 С, що сприяє широкому поширенню на планеті вічної мерзлоти. Проте, за результатами дешифрування космічних знімків поверхні планети, в рельєфі чітко виділяються форми, які нагадують пересохлі русла, що свідчить про можливе існування в минулому на планеті річрк з живою водою. Окрім того на Марсі спостерігається рух повітряних мас, що нагадують земні вітри, які спричиняють великі куряви. В атмосфері є значна кількість мінерального пилу складеного переважно титаномагнетитом, маггемітом, пірротином, нонтронітом. Грунт материків складається переважно з SiO₂ з домішкою (до 10%) гетиту та гідроокислів заліза (які дають червонувато-оранжевий колір). Реголіт (пил) складається з нонтроніту, магнетиту та маггеміту.