5.Субкультура та її функції

Субкультура — сукупність ідей, цінностей, норм поведінки, зразків, смаків, які поділяють члени певної спільноти. У сучасній культурології як вагомий чинник змін у культурі і суспільстві розглядають саме субкультуру, що має ознаки інноваційного потенціалу. Звичайно, йдеться не про формальні об'єднання і взагалі не про "будь-які". Деякі субкультури е принципово протилежними позитивним соціальним цілям суспільства і не можуть ними визнаватися (наприклад, криміногенні або політично загрозливі, наприклад, нацистські рухи). Субкультури, які пропонують нові соціокультурні цінності та установки, що суперечать фундаментальним і принципам традиційної культури, сприймаються як контркультури

Досліджуючи субкультури, вчені переконалися, що саме цей феномен дає змогу наблизитися до осягнення культури як важливого рушія, який зумовлює соціальний поступ. Логіка цього процесу полягає у такому: талант як генератор інноваційних ідей здобуває визнання І за допомогою своїх прихильників і завдяки їм пробивається до культурного центру, руйнуючи звичні основи. Саме тому нині проблема субкультур — найвагоміший аргумент у переосмисленні цілісної концепції культури. Безсумнівно, в усі часи становлення і зміни в культурі зумовлювалися безліччю субкультур, впливами І одних і часто непомітними (хоча і войовничими) претензіями інших (їх замовчуваність не заважала їх впливові). Багато чого відкрили у цій прихованій стратеги і оновлення (чи навіть оздоровлення) суспільних поглядів на цілком відомі речі молодіжні рухи XX ст. Західними фахівцями, європейською та американською спільнотами накопичено значний досвід в осмисленні молодіжних субкультур 60-х років та їх впливу на осмислення назрілих нагальних проблем західного суспільства, що стосуються екології, прав меншин, сексуальної поведінки та ін

6 Класичні філософські концепції розвитку культури

Протягом всієї історії розвитку людства проблеми культурології були предметом дослідження філософів, соціологів, етнографів, істориків тощо.В епоху античності осмислення людської діяльності, її наслідків базувалося на протиставленні моралі та політики, культури й натури. Першими дослідниками цієї концепції були Сократ (470-399рр.до н.е.), Антісфен (446-366рр. до н.е.), Діоген Сінопський (404-бл.323рр. до н.е.). Вони протиставляли простоту життєвого укладу людей штучності, зіпсованості життя еллінських полісів. Кіники (Діоген) були першими критиками культури та цивілізації, задовго до концепції Ж.Ж.Руссо. Першим сформулював і вивів закономірність культурно-історичного процесу Полібій (201-120рр. до н.е.). На його думку, розвиток суспільства відповідає коловороту явищ: сонце, дощ, сніг, сонце…, а також підпорядкований діалектичній зміні форм державного устрою й культури.Сучасник Полібія, китайський історик, філософ Сима Цянь (145-86 рр. до н.е.) у фундаментальній праці «Шицзі» дослідив і вивчив історію та культуру Китаю, з’ясував закономірності та принципи розвитку цивілізації й культури. На його думку, історія постає як циклічний процес, рух по колу. «Історичні записки» включали дослідження з музики, науки, релігії, торгівлі та ін. Це була енциклопедія життя тогочасного китайського суспільства.