Соціальні спільності, соціальні відносини, соціальні інститути.
Важливим компонентом соціального життя є соціальні зв’язки. Соціальний зв’язок буває соціальним контактом і соціальною взаємодією. Соціальні взаємодії виступають в трьох основних варіантах:
- соціальні спільності;
- соціальні відносини;
- соціальні інститути.
Кожний індивід може самореалізуватися, зайняти той чи інший соціальний статус в результаті входження в різні колективні утворення, соціальні спільності.
а) Соціальна спільність – реально існуюча сукупність індивідів, яка відрізняється відносною цілісністю і виступає самостійним суб’єктом соціальної дії, поведінки.
Характерна особливість соціальних спільностей це те, що соціальні системи складаються як раз на їх базі.
Показниками соціальної спільності як цілісності є:
- умови життєдіяльності;
- спільні інтереси, цінності;
- належність до конкретних соціальних інститутів;
- соціально-професіональні характеристики індивідів. об’єднаних у спільність;
- приналежність до територіальних утворень.
Польський соціолог Ян Щепанський пропонує виділяти два великі типи спільностей: природні, які існують в реальності (територіальні, соціальні), і
номінальні (наприклад, підприємці, фермери і т.д.) Вказані спільності він поділяє на фіксовані в соціальній системі (класи, професійні групи), і
нефіксовані (наприклад, рух зелених).
Соціальна група – різновид соціальних спільностей, певна сукупність людей, яка має спільні інтереси, цінності, норми поведінки.
Відрізняють: - нестійкі групи (туристичні, мітингуючий натовп, глядачі на спектаклі та ін.), - групи середньої усталеності (трудовий колектив фірми, студентська група), - усталені групи (нації, класи та ін.)
Групи є: - формальні (утворені на основі на основі офіційних документів);
- неформальні (складаються стихійно).
Групи відрізняють за змістом: - соціально-територіальні, соціально-професійні, соціально-класові, соціально-демографічні, етносоціальні.
Є великі соціальні групи - існують в масштабах країни в цілому (нації, класи, соціальні верстви та ін.), середні соціальні групи (мешканці Києва, працівники заводу), малі групи, ознака яких безпосередні контакти членів групи ( студентська група, сім’я).
б) Соціальні відносини – відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть не однакову участь в його економічному, політичному і духовному житті; які відрізняються способом життя, рівнем і джерелом прибутку, структурою споживання.
Види соціальних відносин
Економічні відносини – відносини власності, обміну, розподілу;
Політичні – між класами, групами з приводу участі або завоювання політичної влади;
Духовні – пов’язані з вихованням, освітою, культурою.
Суб’єктами соціальних відносин є різні спільності людей, що вступають в активну взаємодію між собою, на основі чого і формується певний спосіб їхньої спільної діяльності.
Соціальні відносини це відносини рівності і нерівності соціальних груп за становищем і роллю в суспільному житті (рівність – всі рівні в правах, нерівність – в можливостях)
Соціальні відносини – взаємовідносини груп, які здатні приймати характер дружнього співробітництва, коли інтереси співпадають (наприклад, відносини „студенти – викладачі), або конфлікту, коли інтереси не співпадають (правлячі та опозиційні партії).
Соціальні відносини можуть мати форму прямих контактів (студент-викладач) або непряму форму, наприклад, через посередників (відносини з фермерами, шахтарями).
Характер соціальних відносин може змінюватися, ці зміни обумовлені змінами в соціальному становищі спільностей, які взаємодіють.
Соціологія вивчає розвиток соціальних відносин в тісному зв’язку зі змінами в способі життя соціальних спільностей.
Таким чином, поняття „соціальні відносини” характеризує взаємне становище груп у суспільстві, тобто відмінності між соціальними групами. А відмінності пов’язані з неоднаковими умовами існування і розвитку особистості, в залежності від того, до якої соціальної групи вона належить.
в) Соціальні інститути – стійкі форми організації спільної діяльності людей, які історично склалися.
Система соціальних інститутів – складна сукупність економічних, політичних, правових, моральних відносин. Найбільш фундаментальні: власність, держава, сім’я, наука, право та ін.
Завдяки соціальним інститутам дане суспільство функціонує.
Типи соціальних інститутів за їх соціально-функціональною роллю:
економічні соціальні інститути - власність, обмін, гроші, банки, господарські об’єднання – забезпечують всю сукупність виробничих зв’язків у суспільстві, пов’язуючи разом з тим економічне життя з іншими сферами соціального життя;
політичні соціальні інститути - держава, партії, суспільні організації, суд, армія – виражають в концентрованій формі існуючі в даному суспільстві політичні інтереси і відносини. Політичні соціальні інститути визначають соціально-класову природу політичної системи суспільства, рівень демократизації суспільства.
соціальні інститути, які діють в духовній галузі – моральні норми, громадська думка, релігія, культура та ін. – сприяють здійсненню суспільних зв’язків, роблять їх соціально усвідомленими.
В період так званого „нормального” розвитку суспільства соціальні інститути стабільні; якщо вони неефективні, їх дії неузгодженні між собою, то це ознака кризи в суспільстві, тому потрібні зміни, радикальні перетворення механізмів діяльності соціальних інститутів.
5. Структура соціології, теоретичні рівні соціології. Мікросоціологія, мікросоціологія.
Структуру соціології в загальному вигляді можна представити так: теоретична і практична (прикладна). Вони відрізняються цілями.
Теоретична – вивчає фундаментальні наукові проблеми, пов’язані з формуванням знань про соціальну дійсність, розробляє основи соціології, методологію і методи соціологічних досліджень.
Прикладна – вивчає специфічні закони становлення, розвитку, функціонування конкретних соціальних систем, процесів, організацій та їх елементів. Вона вивчає практичні галузі людської діяльності. Цей поділ за орієнтацією – умовний.
Мікросоціологія – вивчає соціальні явища і процеси у відносно невеликих соціальних системах (наприклад, в сім'ї ), вона звертає увагу на міжособистісні відносини в малій групі, використовуючи насамперед соціально-психологічні методи.
Макросоціологія – вивчає великі соціальні процеси, групи і системи (суспільство, цивілізація, світовий пролетаріат).
Соціологію можна поділити на 3 теоретичні рівні:
Загальна соціологічна теорія – вищий теоретичний рівень – вчення про загальні закони і рухомі сили розвитку суспільства. Ця теорія дає знання загальних механізмів функціонування суспільства в цілому.
Спеціальні соціологічні теорії та галузі – середній теоретичний рівень - досліджують відносно самостійні специфічні системи суспільного цілого і соціальних процесів. Предметні галузі цього рівня – це соціальні спільності, соціальні інститути, соціальні процеси (процес виховання, трудова діяльність).
Конкретні або емпіричні соціологічні дослідження –– встановлюють і узагальнюють соціальні факти через пряму і непряму реєстрацію здійснення подій, що характерні для соціальних явищ, процесів, що вивчаються. Предметом аналізу є : дії, вчинки людей, соціальних спільностей, їхні оцінки, думки.