32. Суть, види та економічна роль фіскальної політики.

Податки, державні закупки, трансферти і позички використовуються державою для підтримки ділової активності та розподілу фінансових ресурсів таким чином, щоб забезпечити економічне зростання і соціальну справедливість. Але основна макроекономічна функція держави полягає в стабілізації економіки. Фіскальна політик, що охоплює збільшення державних видатків та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду, називається стимулюючою бюджетного-податковою політикою. Стабілізація економіки в умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту, який виникає внаслідок циклічного підйому , забезпечується за допомогою обмежувальної фіскальної політики. Застосування різних інструментів фіскальної політики має різний макроекономічний вплив на сукупний попит.

Фіскальна політика може бути дискреційною і не дискреційною. Дискреційна фіскальна політика – система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в сфері державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика політика використ. державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні видатки або знижуючи податки. Відповідно, в період підйому створюється бюджетний надлишок.

При не дискреційній (автоматичній)фіскальній політиці бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний («вбудований») стабілізатор – механізм, дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі, насамперед система страхування по безробіттю. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки. (Рис.2) – у фазі циклічного підйому доход зростає, і тому податкові відрахування автоматично зростають , податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зростає, а надмірне розширення економіки і інфляція стримуються; у фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки знижується: . Через це податкові надходження автоматично скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти в приватному секторі зростають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту, але одночасного зростають сукупний попит і обсяг виробництва.

33. Причини, види та джерела фінансування бюджетного дефіциту і механізм функціонування державного боргу.

1. Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування.

Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики(структурний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит – перевищення фактичного дефіциту над структурним, а навпаки - циклічний надлишок).

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Є багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них такі:

• Загальний дефіцит бюджету, який називають також «фактичним» чи «касовим», утворюється державними витратами,які перевищують державні доходи та субсидії;

• Зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

• Внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит «мінус» зовнішній дефіцит;

• Операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

• Первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

• Поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і не інфляційні джерела.

Не інфляційні джерела містять в собі :

• Внутрішні і зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

• Трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за закупівельні товари, а також за рахунок підвищення податків.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином: - де - показник дефіциту бюджету, - грошова база, - внутрішній борг, - зовнішній борг в іноземній валюті, - валютний курс.

2. Державний борг( ) – загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних бюджетних дефіцитів за вилученням державних бюджетних надлишків.

Державний борг складається із внутрішнього і зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг ( ) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг ( ) – заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і держ. боргу. Бюджетний дефіцит збільшує держ. борг, а зростання боргу в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

Управлінням державним боргом – сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

Базові показниками величини державного боргу: 1)Відношення державного боргу до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією МВФ) до 80 – 100% (за методологією МБРР)); 2) Відношення державного боргу до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений; 3) Відношення загальної суми річних платежів по зовнішніх державних боргах до доходів державного бюджету поточного року, за якими бюджет затверджений; 4) Відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до ВВП ( 10 – 15%).

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів: а)безумовності, б)зниження ризиків, в)оптимальності структури, г)зберігання фінансової незалежності, г)прозорості.

Одним із найпоширеніших методів управління є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик (держава повинна мати високу репутацію держави-позичальника). За умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішення щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулювання державного боргу.

Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов’язання з певного фінансового кредиту іншим зобов’язанням.

Уніфікація позик – об’єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.

Консолідація – зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати з зобов’язаннями на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позик проводиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргу – відмова держави від усіх зобов’язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.