9. Інтегровані підходи до управління.

Інтегрований підхід до управління включає процесний, системний і ситуа­ційний підходи.

Процесний підхід до управління - підхід в управлінській теорії, що ґрун­тується на концепції, відповідно до якої управління є безперервною серія взає­мозалежних дій або функцій. Функціями процесу управління є планування, ор­ганізація, мотивація й контроль. Початкова розробка цієї концепції належить А. Файолю.

Системний підхід розглядає організацію як відкриту систему, що склада­ється з декількох взаємозалежних підсистем. Організація одержує ресурси із зовнішнього середовища, перетворюючи їх у товари або послуги, які надходять у зовнішнє середовище .

Система - це набір взаємопов'язаних і взаємозалежних елементів, органі­зованих у єдине ціле. Існує два основні типи систем - закриті й відкриті. Закри­ті системи мають тверді фіксовані межі й не піддаються впливу середовища, в якому вони існують.

Усі організації є соціотехнічними системами, що складаються з п'яти час­тин: цілей, структури, завдань, технологій і людей. Організація як відкрита сис­тема не є системою, що самозабезпечується, і залежить від навколишнього се­редовища, а також має здатність адаптуватися до змін у зовнішньому середо­вищі.

Концепція організації як відкритої системи вперше запропонована Ч. Барнардом ще в 30-х роках XX століття. Ця теорія конкретно не визначає ос­новних змінних внутрішнього й зовнішнього середовища. Разом з тим теорія систем допомагає менеджерам зрозуміти взаємозалежність між окремими час­тинами усередині організації й між організацією та її зовнішнім середовищем.

Ситуаційний підхід — концепція, яка стверджує, що оптимальне рішення - це функція факторів середовища в самій організації (внутрішні змінні) і в на­вколишньому середовищі (зовнішні змінні).

Ситуаційний підхід розширив практичне застосування теорії систем, ви­значивши основні внутрішні й зовнішні змінні, які впливають на організацію. Відповідно до цього підходу, концепції й методики, запропоновані наукою управління, повинні використовуватися залежно від конкретної ситуації.

З погляду ситуаційного підходу, «кращого способу» управління в є існує.

14. Основи теорії прийняття управлінських рішень.

Прийняття рішень є складною частиною любої управлінської функції. Рішення - це вибір альтернативи, «організаційне рішення» - це вибір, який повинен зробити менеджер і який дійсно буде реалізовано та внесе найбільший вклад в досягнення цілей організації.

Кожен член організації приймає конкретні рішення у сфері його компетенції.

Прийняття рішень є складовою частиною будь-якої управлінської функції. Кожна управлінська функція пов'язана з прийняттям рішень, що вимагають ре­алізації .

Планування

1. Яке наше над завдання або природа нашого бізнесу? 2. Якими повинні бути наші цілі?

3. Які зміни відбуваються в зовнішньому оточенні і як вони відображаються й можуть вплинути в майбутньому на організації? 4. Яку стратегію і тактику варто було б нам вибрати для досягнення поставлених цілей?

Організація діяльності

1. Яким чином слід структурувати роботу організації? Яким чином доцільніше укрупнити блоки робіт, що виконуються? 2. Як скоординувати функціонування цих блоків, щоб воно протікало гармонійно і не було суперечливим? 3. Прийняття яких рішень на кожному рівні організації варто довіряти людям, зо­крема керівникам? 4. Чи треба нам змінювати структуру організації через переміни в зовнішньому середовищі?

Мотивація

1. Чого потребують мої підлеглі? 2. Якою мірою ці потреби задовольняються у ході діяльності, спрямованої на до­сягнення цілей організацій? 3. Якщо задоволення роботою й продуктивність моїх підлеглих зросли, то чому це відбулося? 4. Що ми можемо зробити для підвищення рівня задоволеності роботою й продук­тивності праці підлеглих?

Контроль

1. Як нам варто вимірювати результати роботи? 2. Як часто слід давати оцінку результатам? 3. Наскільки успішно ми досягай наших цілей? 4. Якщо ми недостатньо просунулися до поставлених цілей, то чому це трапилось і які корективи варто було б внести?

Менеджерам доводиться мати справу з вирішенням певних проблем, які підрозділяються на структуровані й неструктуровані. Структуровані проблеми прості, знайомі, легко ідентифікуються й вирішуються за допомогою програмованих рішень. Запрограмовані рішення - це результат реаліза­ції заздалегідь визначених процедур, правил і політики. Рішення програмуються поступово, по мірі набування досвіду, у результаті чого виробляється певний підхід до процесу їхнього прийняття. Менеджери заздалегідь розробляють певні процедури, правила й політику прийняття запрограмо­ваних рішень.

Неструктуровані проблеми нові, унікальні й незвичайні, вони мають на увазі наявність неоднозначної або неповної інформації й вирішується за допомогою непрограмованих рішень. Незапрограмовані рішення - це унікальні рішення, що вима­гають нестандартного підходу. Прикладом незапрог­рамованих рішень можуть бути такі рішення, як визна­чення цілей, вибір стратегії, структури організації, тре­ба або не слід інвестувати засоби в нові технології то­що.

Існує три підходи до прийняття рішень: раціональний, обмеженої раціональності та інтуїтивний.

Раціональність - послідовні й погоджені варіанти вибору, здатні дати ма­ксимально вигідний результат із урахуванням обмежень.

Передбачається, що особа, яка приймає раціональні рішення, чітко визначає проблему, не має конфлікту цілей, знає всі варіанти вибору, точно визначає переваги, які не міняються згодом, не має тимчасових і вартісних обмежень і вибирає остаточний варіант, що забезпечує максимальну віддачу.

Обмежена раціональність - варіанти вибору задовільного, достатньо пра­вильного рішення. Підхід з погляду обмеженої раціональності використовуєть­ся в ситуаціях, в яких абсолютна раціональність практично незастосовна.

Інтуїтивне прийняття рішень - це підсвідомий процес прийняття рішень на основі особистого досвіду менеджера та загальної думки оточення.

У процесі прийняття рішень менеджери постійно звертаються до своєї інтуїції. Інтуїтивне прийняття рішень являє собою підсвідомий процес на основі особистого досвіду менеджера й назбираних думок його співробітників. Мене­джери, які приймають рішення на основі інтуїції, покладаються насамперед на свій «внутрішній голос», а не на аналіз проблеми.