19. Стратегичний менеджмент

У динамічному і вкрай мінливому сучасному середовищі стратегічний менеджмент має величезне значення, оскільки завдяки йому менеджери можуть виконувати систематичний і всебічний аналіз зовнішнього середовища, оцінювати сильні й слабкі сторони організації й виявляти потенційні можливості, заради яких буде формуватися й використовуватися конкурентна перевага. Стратегічний менеджмент являє собою комплексний безперервний управлінський процес, мета якого полягає у формуванні та реалізації стратегій, дозволяючи ефективно конкурувати. Процес розробки стратегії часто називають стратегічним плануванням. Стратегічне планування – це набір рішень і дій по формулюванню та впровадженню специфічних стратегій, які забезпечують найкращу конкурентну перевагу та досягнення цілей організації. Стратегія представляє собою план, який описує розподіл ресурсів та порядок дій у зовнішньому середовищі, направлений на досягнення цілей. Основними елементами стратегії являються ключові компетенції компанії в той чи іншій сфері (види діяльності, котрі організація здійснює особливо добре у порівнянні з конкурентами), сфера діяльності компанії (сфера ділових інтересів), використання ресурсів (спосіб розподілення ресурсів між різноманітними направленнями діяльності), синергія (збільшення сукупного результату діяльності за рахунок тісної взаємодії різноманітних складових бізнесу), створення цінності (комбінація отримуваних споживачем вигод та пов’язаних з ними витрат).Відрізняють корпоративний, бізнес-рівень і функціональні стратегічні рівні.

Стратегія корпоративного рівня спрямована на визначення того, якими напрямками бізнесу варто займатися організації. Стратегією бізнес-рівня визначається, на основі яких принципів і методів організація буде конкурувати в кожному конкретному виді бізнесу, яким вона займається. Стратегія функціонального рівня розробляється для того, щоб указати, яким чином функціональні відділи організації будуть підтримувати стратегію бізнесу-рівня.

32. Процесні теорії мотивування

Теорії процесів мотивації відображають процес вибору людьми типів по­ведінки й оцінки ефективності рішень, спрямованих на задоволення індивідуа­льних потреб. Найбільш широкою популярністю користуються: теорія очікувань Віктора Врума; теорія справедливості Стейсі Адамса; теорія постановки цілей; теорія підкріплення; концепція мотивувальних робочих завдань.

Теорія очікувань В.Врума. Теорія очікувань заснована на взаємозв'язках між трьома елементами:

• витрати праці - результати (3 - Р); результати — Винагородження (Р — В); валентність (В).

Очікування відносно витрат праці - результатів (3 - Р) - це співвідно­шення між витраченими зусиллями й отриманими результатами.

Очікування відносно результатів-винагороджень (Р - В) - це очікуван­ня певного винагородження за досягнутий рівень результатів.

Очікування відносно валентності (В). Валентність - це цінність винаго­родження.

На практиці менеджери повинні домогтися відповідності між навичками й здатностями індивіда, вимогами конкретних завдань й ідентифікувати потреби людей у тому чи іншому винагородження.

Теорія справедливості С.Адамса

Теорія справедливості С. Адамса вивчає уявлення співробітників організа­ції про те, наскільки об'єктивно менеджмент оцінює зроблений ними трудовий внесок порівняно з іншими співробітниками.

Теорія постановки цілей. В основі теорії постановки цілей лежить припущення про те, що: 1) конкретні цілі сприяють підвищенню інтенсивності праці; 2) складні цілі, якщо вони прийняті виконавцями, забезпечують більш ви­сокі результати, на противагу від простих.

Теорія підкріплення. Предметом теорії підкріплення є взаємозв'язки між поведінкою співробіт­ників організації і його наслідками. Прихильники теорії досліджують проблеми зміни і модифікації поведінки людей у процесі праці й адекватного викорис­тання винагороджень і покарань.

Комплекс методів, за допомогою якого менеджмент прагне змінити пове­дінку співробітників, одержав назву регулювання поведінки. Методи регулю­вання поведінки ґрунтуються на законі ефекту, згідно з яким індивіди прагнуть до повторення позитивно підкріпленої поведінки і, навпаки, уникати непідкріплених дій. Підкріплення - це будь-які дії, що викликають повтори або, навпа­ки, пригнічення певних зразків поведінки. Виділяють чотири основних типи підкріплення: позитивне підкріплення, відмова від моральних повчань, пока­рання і згасання.