3. Стратегічна мета виховання.

На відміну від вічної, універсальної мети – сприяти соціалізації людини, розвитку її різнобічних можливостей, необхідних для нормальної життєдіяльності, існує й актуальна, сучасна мета.

Наукові дослідження і щоденні спостереження показують що здебільшого ми страждаємо від недосконалості міжособистісних стосунків, що виявляється в агресивності, необ’єктивності, нечуйності у спілкуванні, тобто від низького рівня практичної моралі. Причиною психологічного дискомфорту людини в наш час здебільшого є побутові сутички, які і є найпомітнішою вадою сучасної практичної моралі. Здатність до безконфліктного спілкування є синтезом і практичним втіленням гуманних якостей на даному етапі мо­рального прогресу. Що стосується «конструктивних» конфліктів, то вони дійсно існують, але буквально поринають у морі ситуацій, де все можливо вирішити шляхом компромісів і де вони породжують тільки агресивність і нестриманість партнерів. До останніх ситуацій належить більшість сімейних і педагогічних конфліктів.

Отже, стратегічна мета виховання зміщується сьогодні від проблеми всебічного розвитку до моральної, а точніше — фор­мування гуманної особистості, тобто людини, здатної у діловій, побутовій і політичній сферах уникати конфліктів, поступатися і знаходити шлях до компромісів.

Ця стратегічна мета виховання висувається самим ходом істо­ричного розвитку, причому це стосується не тільки України, але майже всього сучасного світу, свідченням чого є те, що в педа­гогічній літературі західних країн мету виховання все більше вба­чають у «вихованні миролюбності».

Усвідомлення вирішального характеру морального виховання помітно відбивається в Національній доктрині розвитку освіти. Моральне здоров'я проголошується в ній одним з головних стра­тегічних завдань реформування освіти.

У XX столітті ця тенденція посилилась ще більш помітно. В педагогічній теорії та практиці посилився наголос на формуванні в учнів ініціативи, свідомої дисципліни, особистої відповідаль­ності, прояву творчості у навчанні та позакласній діяльності. У сучасній Україні особистісно орієнтовані педагогічні концепції починають все більшою мірою впливати на освітню практику. В цьому контексті слід вказати на розроблену українськими педагогами, психологами та філософами кон­цепцію життєтворчості, згідно з якою провідною метою вихован­ня є формування у молоді здатності самостійно, творчо розробля­ти та здійснювати свій життєвий проект. Природно, що головною силою у вихованні гуманної особис­тості мусить бути школа.

Для того, аби школа здійснила кардинальний поворот у бік формування гуманної особистості, в першу чергу потребується усвідомлення цього завдання педагогами. Зміни мають відбутися в педагогічній технології, яка використовується як у викладанні навчальних предметів, так і у всіх інших моментах педагогічного спілкування. Ця технологія повинна мати характер реального пе­дагогічного співробітництва.

Виховання людини, здатної до безконфліктного спілкування, можливе тільки за умови подібної поведінки педагогів.

Яким же має бути результат цього виховання — гуманна осо­бистість?

Це людина, яка бачить Своє самоствердження у створенні ма­теріальних або духовних цінностей, розвиткові власних можли­востей і допомозі іншим людям, а не в зверхності над оточуючи­ми. Вона не прагне самостверджуватись через образ «сильної осо­бистості», «супермена», «переможця», шляхом позування, брехні і спроб вигідно відрізнятися від інших людей.

Це людина з демократичним типом спілкування, що передба­чає бачення в партнері (навіть незнайомому) гідної особистості, уникнення «прибудови зверху», тиску, образливих підтекстів, пе­реривання. Вона здатна до розумного компромісу і вчинків у конфліктних ситуаціях.

Це людина, яка високо цінує культуру і прагне поглиблювати власні знання, розвивати здібності та вміння. її цікавлять духовні надбання свого та інших народів. Принципово важливою є куль­тура мови, що передбачає її літературність, багатство і відсутність вульгарної лексики.

Це людина, яка стоїть на позиціях загальнолюдської моралі та критично ставиться до ідеологічних штампів і субкультурних стереотипів. Саме останні (вікові, статеві, расові та інші) часто обумовлюють недоброзичливе ставлення до представників іншо­го світогляду або способу життя та є джерелом підтримки «конфліктної субкультури».