3. Поняття податку та збору, їх риси. Існує два підходи до визначення податку. При вузькому підході до складу платежів системи оподаткування відносять виключно податки як специфічні платежі, наділені характерними ознаками, що відрізняють їх від інших платежів. У цьому разі лише власне податки підлягають режиму правового регулювання податкової системи, а правове регулювання інших, неподаткових платежів, є відмінним від податкової системи, і законодавство, яке їх визначає, не відноситься до податкового. Юридичне визначення податку досить однозначне і не викликає особливого різнобою у тлумаченнях. При широкому підході до складу платежів податкової системи відносять як власне податки, так і інші платежі — збори, мито, внески тощо. Тобто будь-які вилучення коштів для фінансування публічних видатків є елементами податкової системи. При цьому всі вони підлягають режимові правового регулювання податкової системи й визначаються податковим законодавством. Податки, збори — все це обов'язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами. Згідно ПК Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Ознаки податку, що випливають з законодавчого визначення: 1. обов’язковість; 2.безумовність; 3. надходження до бюджету певного рівня. Ознаки з наукової літератури: 1. нецільовий характер для податку, цільовий – для збору; 2. індивідуальна безоплатність; 3. відбувається перехід права власності на сплачені кошти; 4. законодавча форма встановлення податку; 5. податки сплачуються регулярно; 6. можливість примусового виконання платежу; 7. публічний характер; 8. сплата в грошовій формі. Ознаки збору: 1. обов’язковість; 2. надходження до певного бюджету; 3. справляється на основі законодавчого закріплення; 4. відплатний характер - за певну послугу; 5. присутня добровільність дій; 6. разовий характер.

2. Види податків, інших обов’язкових платежів. Види податків. В-но до ПКУ : загальнодержавні та місцеві. За формою обкладення: прямі і непрямі. За економічним змістом: з доходу і з майна. За ставками: пропорційні, прогресивні, регресивні. За платниками: з юридичних осіб, з фізичних осіб, змішані. Види зборів. В-но до ПКУ : загальнодержавні та місцеві. За порядком визначення: 1. у чітко фіксованому розмірі; 2. залежно від фактичної бази оподаткування. За підставою: 1. за вчинення юридично значимих дій; 2. за використання природних ресурсів. До загальнодержавних належать такі податки та збори: 9.1.1. податок на прибуток підприємств; 9.1.2. податок на доходи фізичних осіб; 9.1.3. податок на додану вартість; 9.1.4. акцизний податок; 9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу; 9.1.6. екологічний податок; 9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; 9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; 9.1.9. плата за користування надрами; 9.1.10. плата за землю; 9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України; 9.1.12. збір за спеціальне використання води; 9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів; 9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок; 9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 9.1.16. мито; 9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. До місцевих податків належать: 10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 10.1.2. єдиний податок. До місцевих зборів належать: 10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів; 10.2.3. туристичний збір.

5. Податкові консультації. Поняття та порядок надання. За зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультації надаються органом державної податкової

служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню. Узагальнююча письмова податкова консультація - оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків.

1. Поняття податкового закону. Його основні елементи. До законів про оподаткування ставляться підвищені вимоги, оскільки вони зачіпають матеріальні інтереси як окремих осіб —платників податків, так і держави та суспільства в цілому. У зв’язку з цим податкові закони, а саме ПКУ повинен мати відповідну обов’язкову структуру, якій характерна наявність певних елементів. . Елементи податкового законодавства майже збігаються з елементами податку. До переліку елементів податкового законодавства можна включити: суб'єкт оподаткування або платника податку; об'єкт (предмет) оподаткування; базу оподаткування; ставку податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Першим елементом будь-якого податкового закону є суб'єкт оподаткування. Це юридична або фізична особа, якій належить сплачувати податок відповідно до норми закону. Головною ознакою суб'єкта оподаткування є наявність самостійного джерела доходу чи майна. У кожному конкретному випадку відповідна стаття ПКУ встановлює своє коло суб'єктів оподаткування (фізичні і юридичні особи, резиденти і нерезиденти тощо).

Другим елементом, який містить кожний податковий закон, є об'єкт оподаткування. Це те, що підлягає оподаткуванню. Об'єкт оподаткування вказує на обставини, за яких у суб'єкта оподаткування виникає обов'язок сплатити податок. У деяких податкових законах об'єкт може набувати конкретизації, і з'являється предмет оподаткування. Така конкретизація існує при оподаткуванні власників транспортних засобів, а також справлянні плати за землю. Предмет оподаткування вказує на ознаки фактичного, а не юридичного характеру, за якими обґрунтовується стягнення відповідного податку.

Податкова база служить для того, щоб кількісно виразити предмет оподаткування. У ряді випадків податкова база є частиною предмета оподаткування, до якої застосовується податкова ставка. Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є умовою (об'єктом оподаткування), що породжує обов'язок сплатити податок. При реалізації майна об'єктом оподаткування буде не саме майно, а угода купівлі-продажу. Майно у даному разі - лише кількісне вираження об'єкта оподаткування.

Ставка податку - це його розмір, що стягується з кожної одиниці оподаткування. Податкова ставка - законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існує два підходи для встановлення податкових ставок - універсальний та диференційований. В універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, а у диференційованому - кілька. Диференціювання ставок може здійснюватися за двома напрямами. Перший - у розрізі платників, іноді для більшості платників виділяється основна ставка, також знижено та підвищено ставки для окремих платників; другий - у сфері різних характеристик і оцінок об'єкта оподаткування. Базова ставка -це ставка податку без урахування особливостей суб'єкта чи видів діяльності. За деякими податковими платежами внаслідок великої кількості ставок (акцизний збір) про поняття "базова ставка" можна говорити лише умовно. Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксованому розмірі або у процентному. Останні у свою чергу поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні.

Важливим елементом податкового закону є строки сплати податку. Вони встановлюються кожного окремого виду податку, з метою забезпечення рівномірності та регулярності надходження коштів до бюджету. Податковий період - встановлений ПКУ період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Принципово важливим елементом кожного податкового закону має бути положення про пільги, а саме: або вказівка на те, що зі сплати даного податку пільги не можуть мати місця взагалі; або вказівка на об'єкти оподаткування, на які поширюються пільги, та характер цих пільг; або перелік суб'єктів оподаткування, на яких поширюються пільги зі сплати податку. Окрім названих елементів, виділяють також так звані факультативні елементи, відсутність яких безпосередньо не впливає на ступінь визначеності податкового зобов’язання, проте суттєво знижує гарантії належного виконання цього зобов’язання. Це, зокрема: ― порядок стягнення недоїмки і повернення неправильно утриманих сум податку; ― відповідальність за податкові правопорушення

4. Поняття податкового агента. Його повноваження. Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу (податок на доходи фіз. осіб), до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку. Стаття 18. ПКУ Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та

перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Стаття 17. Права платника податків

Платник податків має право: безоплатно отримувати в органах державної податкової служби та в органах митної служби, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю; представляти свої інтереси в контролюючих органах

самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника; обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат; користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом; одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом; бути присутнім під час проведення перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому Кодексом и тд

До обов'язків податкових агентів належать обов'язки: 1) правильного й своєчасного обчислення й утримання сум податків та зборів з коштів платників податків; 2) своєчасного перерахування цих коштів у відповідні бюджети. Ці обов'язки деталізуються додатковими обов'язками податкових агентів щодо: 1) здійснення обліку доходів платників податків, утриманих і перерахованих у бюджети; 2) надання в податковий орган документів і інформації, необхідних для здійснення контролю за платником податків; 3) надання в податковий орган інформації про неможливість утримання податку в платника податків і сумах заборгованості останнього.

18. Право на відстрочку податку

Відстрочкою податкових зобов'язань є перенесення сплати основної суми його податкових зобов'язань (без врахування сум пені) під проценти, під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Після закінчення наданого часу платник податків зобов'язаний сплатити всю суму заборгованості та відсотків одноразовим платежем.

Право на відстрочку закріплено ст. 32 п. 32.2 Податкового кодексу України.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Відстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із пунктом 100.8 цієї статті затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов'язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

Обставини, що є підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу заявника

• Обставини непереборної сили, дія яких може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо тощо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання заявника (війна, блокада, страйк, аварія).

Доказами, що підтверджують факт настання (існування) зазначених обставин, є:

• висновок Торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України;

• рішення Президента України про оголошення окремих місцевостей України зоною надзвичайної екологічної ситуації, затверджені Верховною Радою України.

У разі підтвердження наявності обставин непереборної сили рішеннями Президента України про оголошення окремих місцевостей України зоною надзвичайної екологічної ситуації, затвердженими Верховною Радою України, заявник додатково подає довідку, видану відповідним місцевим органом, що має право підтверджувати наявність обставин непереборної сили.

Відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором.