Нормативно-правові акти класифікуються за різними крите­ріями:

1. за суб'єктами ухвалення — на акти органів держави, Укра­їнського народу в процесі референдуму, громадських об'єднань, трудових колективів, спільні акти органів держави і громад­ських організацій;

2. за юридичною силою — на закони і підзаконні норматив­но-правові акти;

1. за сферою дії — на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

3. за ступенем загальності правових норм — на загальні і конкретизаційні;

5) за характером волевиявлення — на акти встановлення, зміни та скасування норм права;

6. за галузями законодавства — на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін.;

7. за часом дії — визначно-строкові і невизначно-строкові;

8. за функціональною призначеністю, — базові (тобто головні, базисні, в яких формулюються вертикальні зв'язки), функціо­нальні (тобто такі, що чітко формулюють функції, діяльність, структуру повноважень, в яких формулюються горизонтальні правові зв'язки тощо).

Поширеною диференціацією нормативно-правових актів є їх класифікація за суб'єктами нормотворчості. Так, Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент — укази, розпо­рядження. Органи виконавчої влади України видають такі нор­мативно-правові акти: Кабінет Міністрів — постанови; міністер­ства і відомства —нормативні накази, інструкції; місцеві ради — рішення; глави обласних і районних державних адміністрацій — розпорядження, а керівники їх управлінь і відділів — норматив­ні накази; органи управління підприємств, установ, організа­цій — нормативні накази та інструкції.

За зовнішньою формою основними нормативно-правовими актами в Україні є Конституція, закони, укази, постанови, рі­шення, розпорядження, накази тощо.

Конституція — основний закон держави, у якому закріплю­ються засади суспільного і державного ладу, правовий статус людини і громадянина, основні принципи організації та діяль­ності державного апарату, місцевого самоврядування тощо. Є юридичною і політичною базою всієї системи чинного законодав­ства. Жоден закон, інший правовий акт, що приймається у дер­жаві, не може суперечити Конституції, а за наявності такої супе­речності має визнаватися нечинним з моменту його прийняття. Конституція, як правило, приймається в особливому порядку, переважно шляхом проведення загальнонародного референду­му, спеціально скликаним органом (установчі збори, конститу­ційна асамблея тощо) або на надзвичайній сесії вищого органу законодавчої влади.

Конституцію України прийнято 28 червня 1996 року Верхов­ною Радою. Вона має найвищу юридичну силу, є актом прямої дії. Закріплює суверенітет українського народу, фундаменталь­ні засади організації суспільного і державного життя: основи конституційного ладу, права, свободи та обов'язки людини і гро­мадянина, форму правління, адміністративно-територіальний устрій, систему та засади діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлює державні символи, а та­кож регулює інші найбільш важливі суспільні відносини.

Одним із найважливіших принципів, продекларованих у Конституції, є принцип верховенства права.

Закон — нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради) або народу, який прий­мається в особливому порядку, регулює найбільш важливі су­спільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населен­ня, відповідає Конституції, має вищу юридичну силу щодо ін­ших нормативно-правових актів, є загальнообов'язковим для всього населення і держави та охороняється державною владою. Питання, які визначаються та встановлюються виключно зако­ном, перелічені у ст. 92 Конституції України.