Нормативно-правовий акт як основна форма права

Поняття «нормативно-правові акти» охоплює широкий комп­лекс актів правотворчості, що приймаються в основному органа­ми законодавчої і виконавчої влади. Вони мають назву «норма­тивно-правові» чи «нормативні» тому, що їх основний зміст складають правові норми. Цей термін без визначення його зміс­ту використовує і Конституція України (статті 8, 117, пункт 1 Перехідних положень). У законах, залежно від важливості і спе­цифіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вжи­вається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише зако­ни; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодав­ство» включаються закони та інші акти Верховної Ради Укра­їни, а також акти Президента України, Кабінету Міністрів Укра­їни, а в деяких випадках і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. (Див. п. З «Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлу­мачення терміну «законодавство» від 9 липня 1998 p.). По суті дане поняття є синонімом поняттю «законодавство» в широко­му його розумінні.

Нормативно-правові акти відіграють важливу роль в право­вому регулюванні суспільних відносин, що пояснюється сут­тєвими перевагами у порівнянні з іншими джерелами права. Зокрема, характер приписів, що містяться в них, розрахований на багаторазове застосування; можливість охоплення широких сфер суспільного життя; відносна швидкість процедури їх прий­няття, внесення змін чи скасування; досконала техніка викла­дення й систематизації тощо.

Нормативно-правові акти приймаються уповноваженими ор­ганами чи самим народом через референдум лише у певній фор­мі і в межах компетенції правотворчого органу. Отже, юридична сила нормативно-правового акта визначається місцем уповно­важеного органу в системі органів держави.

Як важлива складова системи джерел права, нормативно-право­ві акти створюють в своїй сукупності складну структуру відносин, побудовану за горизонтальним (галузевим) і вертикальним (ієрар­хічним) принципами.

Таким чином, нормативно-правові акти — це рішення, прий­няті уповноваженими на це суб'єктами у визначеній формі та за встановленою процедурою, які регулють суспільні відноси­ни і містять норми права.

Нормативно-правові акти:

1. ухвалюються чи санкціонуються уповноваженими органа­ми держави, їх посадовими особами;

1. мають вигляд документа у письмовій формі;

2. змістовно вміщують норми права (нові, змінені чи скасова­ні), що стосуються широкого кола адресатів;

2. приймаються згідно з чітко визначеною процедурою;

3. мають юридичну силу, що відображає співвідношення з ін­шими правовими актами, місце і роль у системі законодавства і правового регулювання;

4. надають волі найвищого носія влади — українського наро­ду — офіційного характеру.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти інші юридич­ні документи, які не містять норм права і не вносять безпосеред­ньо змін у законодавство. Наприклад, акти у яких затверджу­ються певні положення, правила, статути чи акти, які склада­ються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права. Останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи (індивідуальні норми), адресовані пев­ним суб'єктам і призначені для вирішення окремих або конкрет­них юридичних справ, засвідчення тих чи інших юридичних фактів.