Закон «Про статус народного депутата України» містить статтю 8, яка має назву «Депутатська етика». В ній проголошено:

«1. У своїй діяльності народний депутат повинен дотримува­тися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Вер­ховну Раду України, державу.

2. Неприпустимим є використання народним депутатом сво­ го депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним ін­ тересам суспільства і держави.

3. Народний депутат не повинен використовувати депутат­ ський мандат в особистих, зокрема в корисливих, цілях».

Важливо, щоб для кожного нормотворця високі норми моралі стали невід'ємним кредом життя і творчості. Повчальним є ви­словлювання судді Конституційного Суду України Павла Єв-графова: «Для мене дуже суттєво, що в Конституційному Суді є змога досягти синтезу моралі та права. Право походить від мора­лі й ніколи не втрачало з ним зв'язку»¹.

Наводить на певні роздуми й висловлювання народного депу­тата України Миколи Оніщука: «Не може бути повної свободи без економічного її підґрунтя, не може громадянин-підприємець постійно перебувати у стані конфронтації чи «тихої війни» з представниками влади, не буде надійним і міцним економічний базис країни, який грунтується на хабарах, тіньових схемах, те­лефонному праві, відстороненні людини від держави»².

Творити нормативну базу правової держави, поєднуючи мо­раль з правовими приписами, можливо лише особам (юристам, економістам, освітянам, політологам та ін.), які мають чисті ру­ки, розумну голову, глибоку переконаність у непорушності про-

¹ Юридичний вісник України. — 2001. — № 39. — 29 вересня — 5 жовтня.

² Урядовий кур'єр. — 2001. — 25 вересня.

гресивних етичних принципів та в особистій відповідальності за їх втілення в життя.

Завершити розмову про етику правотворців маємо доцільним посиланням на відомого юриста А. Ф. Коні, професійна і науко­ва діяльність якого формувалася в Україні, який стояв біля ви­токів вітчизняної юридичної етики. Маючи глибоку впевненість у тому, що кожний юрист повинен неодмінно засвоїти основні моральні засади своєї юридичної професії, він писав: «З ними, як з міцною зброєю, як з вірним компасом треба увійти в життя... Бо якими б добрими не були правила діяльності, вони можуть втратити свою силу і призначення у недосвідчених, грубих і не­добросовісних руках»¹.

Етика правотворення

Правотворчість, як і будь-яка творчість, неординарна за своєю суттю. Процес цей розгалужений, складний, неоднорідний, чи­сельний за виконавчим складом. Його особливість полягає та­кож у тому, що основні параметри врегульовані Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами. Такими, зокрема, є Закон України «Про всеукраїнський та місцеві ре­ферендуми», Регламент Верховної Ради України, низка указів Президента України, Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України.

Із зрозумілих причин етичні норми більш чітко виписані у Регламенті Верховної Ради. Цим питанням присвячено главу «Дисципліна та етика пленарних засідань». Наведемо деякі її положення. На засіданні Верховної Ради промовець не повинен використовувати образливі висловлювання та непристойні і лайливі слова, закликати до незаконних і насильницьких дій. Головуючий на засіданні має право попередити промовця про неприпустимість таких висловлювань і закликів або припинити його виступ, а в разі повторного порушення — позбавити його права виступу на даному засіданні (ст. 3.8.1.); під час засідання Верховної Ради депутати не повинні заважати промовцям і слу­хачам діями, які перешкоджають викладенню або сприйманню виступу (вигуками, оплесками, вставанням тощо) (ст. 3.6.3.).

В актах органів виконавчої влади, які регулюють нормотвор-чий процес, етичні норми, із зрозумілих причин, практично від­сутні. Але окремі натяки на них є. Так, у Тимчасовому регламен­ті уряду в розділі V «Порядок розроблення концептуальних засад реалізації урядової політики» міститься пункт «г»: «узгодження — чітко визначаються будь-які протилежні точки зору та розбіжності в позиціях заінтересованих органів виконавчої влади, які виникли в ході консультацій та узгодження запропо­нованого варіанта рішення». У пункті 15 розділу VI того самого нормативно-правового акта читаємо: «Невисловлення заінтере­сованими органами та організаціями позиції щодо проекту по­станови у визначений термін вважається рівнозначним його узгодженню».

Наведене вище простежується і в актах Президента України. Наприклад, у Положенні про порядок підготовки указів і розпо­ряджень Президента України, затвердженого Указом Президен­та України від 20 серпня 1993 р. № 346 (з наступними змінами), у п. З записано: «Проекти актів Президента України мають бути якісними, погодженими з відповідними органами, установами та організаціями, а також відповідати чинному законодавству».

Для виконання зазначених вимог нормотворчий процес має бути не лише чітким, а й організованим на високих етичних прин­ципах. У процесі нормотворення безумовно повинні виконува­тися доручення і завдання уповноважених органів та осіб, має виключатися лобіювання на користь вузького кола осіб чи окре­мих організацій з метою надання їм пільг та переваг за рахунок утиснення будь-яких, в тому числі державних, інтересів та ін­ший вплив на цей процес, що не відповідає нормам права, мора­лі, справедливості.

На закінчення наведемо таке міркування. Від рівня вдоскона­лення юридичних форм, в яких реалізується діяльність держав­ної влади, посадових осіб, безпосередньо залежить додержання і захист прав людини. Юридична форма забезпечує необхідні під­стави для утримання і обмеження влади шляхом закріплення юридичних вимог її здійснення органами державної влади, по­садовими й службовими особами. Така форма є важливою лан­кою в концепції правової держави.