Визначення поняття правотворчості

В юридичній літературі щодо характеристики правотворчості існує різноманітна термінологія — «правотворча техніка», «за­конодавча техніка», «юридична техніка», «нормопроектна тех­ніка», «техніко-юридичне оформлення» тощо. Водночас у бага­тьох випадках ця термінологія вживається без чіткого визначен­ня змісту кожного поняття, без наявної концепції розвитку зако­нодавства, дотримання плану законодавчої роботи, вдоскона­лення структури й напрямів нормотворчості¹.

Спробуємо визначити наскільки правомірним є вживання терміна «техніка» по відношенню до правотворчості.

У сучасній лексиці термін «техніка» вживається у декількох значеннях. Одне з них — це сукупність прийомів, навичок, що застосовуються в певній діяльності, певному ремеслі, мистецтві. Інакше кажучи, «техніка» в цьому розумінні — це набір засобів або прийомів, оперування певними властивостями, навичками; професійне вміння, врешті-решт це — майстерність. Правові за­соби мають місце у будь-якому законі. Аналітична юриспруден­ція нам підказує, що правові засоби можуть бути предметом пев­них операцій або комбінацій «первісних елементів правової матерії». Відомий російський юрист С. Алексеев стверджує, що правові засоби як елементи матерії права кожного разу на різно­манітних ділянках юридичної догми проявляють себе як пози­тивні зобов'язання, заборони, дозволи («обязывания, запреще­ния, дозволения»)². Більше того, він стверджує, що ні норми права, ні правові відносини, ні елементи юридичної техніки не можна підводити під вказані правові засоби. Вони (ці засоби) мають відношення до глибинних рівнів правової матерії, які так чи інакше складаються у різні юридичні класифікації, різні типи регулювання. Тому не можна міркувати про те, що юридична техніка є чимось стороннім, побічним по відношенню до права, до закону. Чим вищим є рівень правового регулювання, тим ви­щим має бути технічний рівень творення правових актів.

Нормативно-правовий акт — твір особливого, соціально-пра­вового змісту, який важко порівняти з літературним твором за витонченістю, красою чи поетичністю. Але за мудрістю, енци­клопедичним відображенням проблематики життя, інформатив ністю, відповідним прагненням культури, логічністю і лаконіч­ністю та багатьма іншими параметрами, закон чи підзаконний акт можуть мати дійсно силу інтелектуального витвору. Чимало системних законів, попри негаразди із їхнім застосуванням, за­слуговують на таку оцінку. За оцінками фахівців Венеціанської Комісії юридична техніка, що застосовувалася при створенні Конституції України, визнається як одна із вдалих. Техніка в суб'єктивному сенсі означає мистецтво оздоблення правового матеріалу, в об'єктивному — механізм правотворчості.

Юридичну техніку можна визначити як систему юридичних засобів і прийомів створення та систематизації законодавчих актів. Отже, вона, на нашу думку, включає два взаємопов'язаних процеси — процес створення правових актів, та — систематизації нормативно-правових актів. До юридичної техніки, зокрема, на­лежать: офіційна законодавча термінологія, законодавчі конст­рукції (ідеальні моделі регулювання, схеми правовідносин та ін­ших юридичних явищ, за допомогою яких законодавець створює нормативно-правові приписи), законодавчі презумпції, юри­дичні фікції, юридична стилістика (спеціально вироблені для складання законодавчих актів мовні засоби виразу велінь зако­нодавця), засоби офіційного документального оформлення зако­ну (способи його побудови, реквізити тощо). Вказані та інші за­соби і прийоми юридичної правотворчої техніки мають на меті забезпечення, насамперед, точність і визначеність норм права, наукових відносин, правомірних інтересів. По-друге, вони спря­мовані на досягнення доступності й ефективності законодавчих актів. Усі ці питання мали б бути відображені у законах України «Про нормотворчу діяльність» та «Про єдиний класифікатор нормативно-правових актів», проекти яких за різною назвою вже досить довгий час узгоджуються в інстанціях.

Поряд з поняттям «юридична техніка» широкого вжитку в теорії і практиці набуло поняття «правотворча техніка», зміст якого визначає система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Поняття «право­творча техніка» є спорідненим поняттю «юридична техніка». Воно містить у собі методики роботи над текстами усіх норма­тивно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу дум­ки нормотворця у статтях (пунктах) юридичних актів, вибір до­цільної структури кожного з них, термінологію та мову, способи оформлення змін, повного або часткового скасування, об'єднан­ня нормативно-правових актів тощо. Правотворча техніка, зокрема, забезпечує юридичну досконалість нормативних доку­ментів.

¹ Концепція розвитку законодавства України// Матеріали науково-прак­тичної конференції. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради Укра­їни. — 506 с

² Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. — М.: Норма, 2001. —С. 265.

10