Не зайве нагадати, що законами визначаються найважливіші цінності:

1. права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

2. громадянство, правосуб'єктність громадян, статус інозем­ців та осіб без громадянства;

3. права корінних народів і національних меншин;

4. порядок застосування мов;

5. засади використання природних ресурсів, виключної (мор­ської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного за­ безпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, осві­ти, культури і охорони здоров'я;

екологічної безпеки;

6. правовий режим власності;

7. правові засади і гарантії підприємництва; правила конку­ренції та норми антимонопольного регулювання;

8. засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльно­сті, митної справи;

10. засади регулювання демографічних та міграційних про­цесів;

11. засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

12. організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інфор­матики;

10. територіальний устрій України;

10. судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової екс­пертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; осно­ви організації та діяльності адвокатури;

10. засади місцевого самоврядування;

11. статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

10. основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

10. правовий режим державного кордону;

10. правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон над­звичайної екологічної ситуації;

10. організація і порядок проведення виборів і референдумів;

10. організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

10. засади цивільно-правової відповідальності;

11. діяння, які є злочинами, адміністративними або дисцип­лінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

Законами встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвес­тиційного ринків; статус національної валюти на території України; порядок утворення і погашення державного внутріш­нього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2. порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування під­ розділів збройних сил інших держав на території України;

3. одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

4. порядок використання і захисту державних символів;

5. державні нагороди;

6. військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7. державні свята;

8. порядок утворення і функціонування вільних та інших спе­ціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим від­ мінний від загального.

Законом України оголошується амністія.

Закони за юридичною силою поділяються на конституційні та звичайні.

Конституційні закони — це закони, за якими вносяться зміни до Конституції. Внесення змін до Конституції — це особлива процедура, яка передбачена розділом XIII Конституції України. її особливість полягає у специфіці ініціювання зміни порядку голосування та гарантуванні проголошених прав і свобод люди­ни і громадянина тощо. Слід зазначити, що існує поняття орга­нічних до Конституції законів, прийняття яких прямо передба­чено Конституцією. До таких законів належать закони «Про Конституційний Суд України», «Про Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини», «Про Національний банк Ук­раїни», «Про судоустрій України», «Про прокуратуру» та ін. На часі прийняття закону «Про Кабінет Міністрів України» тощо.

Звичайні закони — це такі, що становлять поточне законодав­ство. Приймаються у звичайному порядку — простою більшістю голосів. Серед звичайних законів останнім часом виділяють ба­зові, системоутворюючі, регуляторні. До базових законів можна віднести закони, які встановлюють певний рівень, обсяг або межі регулювання відносин, що потребують нових концептуальних засад впорядкування. До таких законів можна віднести закони, які встановили вказані новації у сфері діяльності органів міліції, прокуратури, судових органів та прокуратури, податкових орга­нів тощо. Комплексною характеристикою законів, зокрема і в по­значеній сфері, є системоутворюючі елементи у соціально-пра­вовій сфері, що формуються за допомогою або як наслідок дії закону. У сучасній Український державі сформувалися певні комплексні утворення, що перетинаються у різних галузях і під-

галузях законодавства, зокрема це система правосуддя (як на­слідок дії законів «Про судоустрій України», «Про суддівське са­моврядування» тощо), система правоохоронної діяльності (як наслідок дії законів «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про службу безпеки Укра­їни», «Про державну податкову службу в Україні»), система фінансової діяльності (закони України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про кредитні спілки» тощо), система правозахисної діяльності («Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю­дини», «Про адвокатуру», «Про нотаріат» тощо). Такі системи доповнюються і вимагають змін у Державному класифікаторі нормативно-правових актів, оскільки він не враховує багатьох структурно-логічних, системних зв'язків, які вже існують між різними законами.

Підзаконні нормативно-правові акти — такими актами є ті, що видані на основі та на виконання законів. їх відмінність від законів полягає у наступному. По-перше, якщо закони є актами вищих представницьких (законодавчих) органів влади, то підза­конні акти приймаються іншими суб'єктами правового життя — органами або посадовими особами виконавчої влади (органами державного управління). Ці суб'єкти обмежені статусними пов­новаженнями, вони мають діяти за, принципом протилежним принципу — дозволено усе, що не є забороненим. По-друге, як­що закони регулюють найбільш значимі, найважливіші суспіль­ні відносини, то підзаконні акти регулюють інші, так би мовити забезпечувальні або допоміжні чи другорядні суспільні відноси­ни, що потребують правового регулювання, а також розвивають, конкретизують, деталізують закони. По-третє, якщо закони ма­ють вищу юридичну силу, то підзаконні акти за своєю юридич­ною силою поступаються законам, підпорядковані їм, можуть скасовуватися судовими установами за відповідними процеду­рами розгляду. По-четверте, якщо закони завжди створюються і приймаються колективно відповідними представницькими ор­ганами влади, то підзаконні акти приймаються як колегіальним органом, так і індивідуально уповноваженими посадовими осо­бами виконавчої влади. По-п'яте, якщо закони приймаються за регламентованою процедурою, то підзаконні акти приймаються в менш суворому і деталізованому порядку. Нарешті, по-шосте, якщо закони встановлюють лише загальні правила (норми), тобто завжди мають нормативний характер, то підзаконні акти можуть бути нормативними і ненормативними.

Серед підзаконних нормативно-правових актів найважли­віше значення і відповідну юридичну силу має:

Указ — правовий акт, виданий Президентом України як гла­вою держави в межах його компетенції. Указ може бути норма­тивним, тобто тим, що має загальний характер і містить у собі правила поведінки (норми права), та індивідуальним, який за­стосовує норми права до конкретного життєвого випадку.

У відповідності до ст. 106 Конституції Президент України, поряд з указами, видає розпорядження, але останні акти, як правило, не мають нормативного характеру.

Як зазначено у ч. 4 наведеної вище конституційної норми, акти Президента з ряду найважливіших питань його компетенції (укла­дення міжнародних договорів, визнання іноземних держав, припи­нення повноважень Верховної Ради та ін.) скріплюються підписа­ми Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання.