3. Міжнародні фінансові інституції

Міжнародні фінансові інституції створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвиткові країн – засновників цих організацій. Їх основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для здійснення важливих економічних проектів.

До світових міжнародних фінансових інституцій належать:

• Міжнародний валютний фонд (МВФ);

• група Світового банку;

• Банк міжнародних розрахунків.

Регіональні фінансові інституції створюються за континентальною ознакою. До них належать:

• Європейський банк реконструкції та розвитку;

• Азіатський банк розвитку;

• Африканський банк розвитку;

• Міжамериканський банк розвитку;

• Лондонський та Паризький клуби кредиторів та ін.

4. Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а почав функціонувати у 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн – членів Фонду.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями:

• кредитування, з метою надання фінансової допомоги країнам, у яких утворилось від’ємне сальдо платіжного балансу;

• регулювання міжнародних валютних відносин;

• постійний нагляд за світовою економікою.

Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн – членів Фонду.

Виділення кредитів залежить від трьох основних чинників:

• потреби в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу;

• квоти країни;

• виконання вимог Фонду.

Механізм кредитування полягає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її національну валюту. Кошти надходять до центрального банку країни-позичаль­ника і використовуються на формування валютних резервів.

Загалом система кредитування, що використовується МВФ, включає чотири форми:

• безпосереднє фінансування;

• поетапне фінансування;

• пільгове фінансування;

• спеціальне фінансування.

Безпосереднє фінансування прямо пов’язане з квотою кожної країни і здійснюється в межах її резервної і кредитної часток.

Система поетапного фінансування використовується при більш суттєвих і триваліших проблемах з платіжним балансом у країни-позичальника і є наступним етапом її взаємовідносин з МВФ після безпосереднього фінансування.

Механізм пільгового фінансування пов’язаний з наданням на пільгових умовах кредитів країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам за умов хронічної кризи платіжного балансу. Вони включають фонд структурної перебудови та розширений фонд структурної перебудови. Позики з цих фондів надаються на дуже вигідних умовах – під 0,5 % річних на термін до 10 років.

Система спеціального фінансування використовується в особливих умовах і включає:

• компенсаційне фінансування і фінансування у разі непередбачуваних обставин;

• фінансування буферних (резервних) запасів;

• фінансування зі скорочення й обслуговування зовнішнього боргу;

• фінансування системних трансформацій.

Новим механізмом у системі спеціального фінансування є фонд підтримки структурних перетворень, створений для країн, що здійснюють перехід від планової до ринкової економіки. Надання системних трансформаційних позик обумовлюється різким падінням надходжень від експорту та значним і стійким збільшенням вартості імпор­ту у зв’язку з переходом до світових цін, насамперед на енергоносії.

Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження. Так, країни – члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів.

Будучи провідною міжнародною фінансовою інституцією, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як у цілому по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн.

Нагляд за макроекономічною та валютною політикою країн здійснюється насамперед за допомогою консультування. МВФ детально аналізує податкову, грошово-кредитну і валютну політику та стан платіжних балансів країн. На основі аналізу готується доповідь, що подається країні, в якій формулюються певні рекомендації щодо вироблення та коригування економічної, фінансової та валютної політики. Важливою формою нагляду є також публікація та всебічне обговорення доповіді «Світовий економічний огляд». На підставі аналізу наявної інформації розробляються середньострокові економічні прогнози, які дають можливість координувати макроекономічні процеси країн – членів фонду.