4. Класифікація заощаджень населення. Мотиви утворення заощаджень населення, їх класифікація

Заощадження – частина грошових доходів населення, яка не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому. Заощадження відіграють важливу роль у розвитку економіки. Вони є джерелами залучення ресурсів фінансовими установами, використовуються при забезпеченні ліквідності цінних паперів, проведенні приватизації державного майна та ін. Заощадження можуть здійснюватися у грошовій формі та у формі реальних (фізичних) інвестицій. Грошова форма охоплює приріст готівкових грошей, витрати на купівлю цінних паперів, придбання іноземних валют та ін. Реальна форма інвестицій – це нагромадження основних фондів і матеріальних запасів в особистих підсобних господарствах громадян, придбання або будівництво будинків, квартир, гаражів, дачних споруд та ін.

Розрізняють активні та пасивні заощадження. Активними є заощадження, які здійснюються з метою одержання доходів. Пасивні заощадження використовуються для збільшення споживання. Значна їх частка спрямовується на придбання товарів довгострокового користування.

Виділяють мотивовані і немотивовані заощадження домогосподарств.

Значний вплив на заощадження має мотив, яким керується суб'єкт, обмежуючи свої споживчі витрати та відношення до структур, через які здійснюється мобілізація заощаджень. Виділяють три групи мотивів:

• мотиви, пов'язані зі споживанням населення (забезпечення економічної та соціальної безпеки людини (виникнення надзвичайних ситуацій – хвороба, стихійні лиха, техногенні аварії, втрата роботи тощо); придбання дорогих товарів тривалого користування і нерухомості; задоволення потреб у відпочинку та розвагах; дотримання загальнолюдських і національних традицій (весілля, святкування ювілеїв тощо); утримання членів сім'ї (дітей, батьків); забезпечення старості (вихід на пенсію));

• мотиви, пов'язані з одержанням доходу(одержання інвестиційного доходу (вкладення в різні дохідні фінансові інструменти, надання коштів у позику під проценти, передача коштів у довірче управління тощо); накопичення первісного капіталу для створення бізнесу);

• мотиви, які стимулюють вимушені заощадження (пов'язані з формуванням заощаджень через звичку (схильність до нагромадження як самоціль); невідповідність обсягу і структури пропозиції благ попиту на них; відставання потреб людини від її платоспроможності; труднощі легалізації тіньових доходів тощо).

У світовій літературі найчастіше використовують детальнішу класифікацію мотивів заощадження, запропоновану Дж. Кейнсом. Кейнс зазначав, що «є, взагалі кажучи, вісім основних стимулів або цілей суб'єктивного характеру; усі вони спонукають людей утримуватись від витрачання одержаного доходу».

Мотиви визначені економічною наукою:

• застережний мотив (створення резервів на випадок непередбачених обставин);

• мотив життєвого циклу (забезпечення майбутнього, на основі отримуваних доходів при зміні потреб впродовж життя людини);

• мотив між часового заміщення (забезпечення доходу у вигляді процентів та зростання цінності майна, оскільки більшому реальному використанню у майбутньому віддають перевагу над меншим поточним споживанням);

• мотив поліпшення (поступове утримання від споживання для збільшення видатків у майбутньому, що відповідає підсвідомому бажанню підвищити рівень свого життя в майбутньому);

• мотив незалежності (відчуття незалежності і свободи дій, навіть не маючи чітких планів на майбутнє);

• мотив підприємництва (забезпеченість необхідними засобами для здійснення ризикових чи ділових операцій);

• мотив спадку (залишити спадок для забезпечення майбутнього своїх рідних);

• мотив жадібності (відчуття задоволення за допомогою накопичення коштів, протистояння фактору витрачання грошей).

Також виділяють мотив вимушених заощаджень, суть його полягає у обмеженості можливостей придбання бажаних товарів і послуг домогосподарства збільшують заощадження з надією на зміну ситуації у майбутньому.

Тому необхідно вище перелічені мотиви виділити в окрему класифікацію і віднести їх до конкретних груп.

Ознака соціальної захищеності характеризується тим, що заощадження дають можливість забезпечити майбутнє, оскільки існує невизначеність щодо майбутніх доходів.

Економічна ознака, являє собою, участь в економічних процесах для отримання майбутніх доходів.

Мотиви, що відносяться до демографічної ознаки характеризуються: віком громадян; рівнем доходу, тобто залежності від економічного розвиту регіону в якому проживають громадяни.

Психологічна ознака характеризується підсвідомим бажанням підвищення свого життєвого рівня, задоволення відчуття незалежності.

Немотивовані заощадження домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб.

Це може відбуватися у таких випадках:

• рівень доходів досить великий, тобто домогосподарство має змогу задовольнити нинішні потреби;

• рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів;

• у державі реалізується ефективна політика, спрямована на підвищення рівня заощаджень домогосподарств.

Заощадження поділяються на дві частини: касові запаси та кошти, що спрямовуються на фінансовий ринок.

Касові запаси громадян – це ресурси, що залишаються після проведення необхідних витрат і не використовуються в інвестиційній діяльності. Вони накопичуються і заморожуються з метою забезпечення необхідних резервів. Такі кошти вилучаються з обігу і використовуються нераціонально з погляду фінансового розвитку країни в цілому і окремого громадянина зокрема. Касові запаси називають ще неорганізованими заощадженнями. До них належать кошти у формі національної та іноземної валют, що не вкладаються у фінансові установи та накопичуються з метою створення резервів для проведення платежів у майбутніх періодах.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані.

Організовані заощадження – заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або небанківські фінансово-кредитні установи. В Україні поки найдоступнішою формою організованих заощаджень населення є банківські депозити. Тому надзвичайно актуальним завданням у сучасних умовах є стимулювання організованих заощаджень громадян шляхом створення сприятливого економіко-правового середовища для розвитку небанківських фінансово-кредитних установ (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, інвестиційних фондів, кредитних спілок тощо).

Неорганізовані грошові заощадження населення – заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень належать також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо. Масове зберігання людьми грошей у готівці (неорганізовані заощадження), незважаючи на всі звернення щодо використання раціональніших форм збереження заощаджень і підтримки національної економіки, значною мірою пояснюється природним суб'єктивним відчуттям ризику можливих збитків, яке посилюється вкрай негативним досвідом, набутим у часи гіперінфляції, сертифікаційної приватизації та фінансових пірамід.

Перед населенням постійно постає питання, в якому вигляді доцільніше зберігати кошти. Домогосподарство усвідомлює, що зберігання коштів у банківських установах буде обтяжене депозитним ризиком.

Депозитний ризик – можливість повного чи часткового неповернення вкладів або затримка їхнього повернення через імовірне банкрутство банку. Цей ризик може бути спричинений неправильним оцінюванням та невдалим вибором банківської установи для здійснення депозитних операцій. Зниження депозитного ризику можна забезпечити низкою методів та інструментів, зокрема шляхом страхування депозитних вкладів, формуванням депозитного портфеля домогосподарства тощо.

Практика свідчить, що значна частина громадян переконана у потребі диверсифікації своїх вкладів на депозитних рахунках у кількох банках, і хоча роздрібнення вкладів населення створює певні незручності для вкладників, водночас воно дає змогу знизити ступінь депозитного ризику. У цьому контексті домогосподарство цікавлять в основному такі показники:

• ризик можливого банкрутства комерційних банків, у яких домогосподарство зберігає чи має намір розмістити свої кошти;

• публічний рейтинг банків, у яких домогосподарство розміщує свої заощаджені кошти;

• ставки відсотків за депозитами.

Однією з ключових проблем у цій сфері є обмежений доступ до інформації про поточний фінансовий стан банків, яким домогосподарства довірили чи могли б довірити на зберігання свої заощадження. Для України ця проблема особливо актуальна. У згаданому контексті необхідним є розвиток ефективної інфраструктури фінансових ринків, яка могла б слугувати додатковим стимулом до зростання обсягів організованих заощаджень населення. Україні потрібна система рейтингових агентств, яка б сприяла забезпеченню прозорості у процесі прийняття важливих фінансово-інвестиційних рішень. Актуальним також є завдання щодо створення широкої мережі державної та комерційної систем інформаційно-консультативного обслуговування населення (консалтингових фірм), чому активно має сприяти держава.

Серед різноманітних форм заощаджень домогосподарств, як стверджують фінансисти, на сьогодні найефективнішою є банківські метали, проте ця форма заощаджень має і певні недоліки. Банківські метали продаються тільки у формі злитків, які не кожне середнє українське домогосподарство може дозволити собі придбати. До того ж злитки металів не мають високої ліквідності. Позитивним фактором є те, що дорогоцінні метали цінувались завжди, і сьогодні їх вартість продовжує зростати. Заощадження на основі банківських металів підходять для отримання прибутку та у деяких випадках для забезпечення майбутніх планових витрат. Однак спираючись на світовий досвід, можна стверджувати, що ця форма заощаджень є найбільш ефективною у довгостроковій перспективі.

Перевага гривневих депозитів полягає у тому, що вони компенсують вплив інфляції, проте їх ліквідність, тобто здатність якнайшвидше перетворюватися на товари і послуги, на строковому депозиті різко знижується. Така форма може використовуватися домогосподарствами для отримання прибутку, забезпечення майбутніх потреб, купівлі дорогих товарів, а також іноді може діяти мотив звички домогосподарства до заощадження.

Депозити в іноземній валюті можуть принести як прибуток, так і збиток. Результат залежить від динаміки валютного курсу гривні. Ліквідність коштів у такій формі є дещо нижчою за попередню форму заощаджень.

Реальна вартість заощаджень національної валюти в готівковій формі мас тенденцію до зниження під впливом інфляційного зростання цін в Україні. Істотною перевагою зберігання коштів у готівці є високий рівень їх ліквідності.

Заощадження у готівковій формі іноземної валюти мають досить високий рівень ліквідності. Водночас це є досить нестабільним фінансовим активом, що зумовлюється ймовірністю різкої ревальвації гривні (як це сталося у 2005р., коли домогосподарства, які зберігали іноземну готівку, втратили кошти, незважаючи на те, що у попередні роки вони отримували прибутки). Така нестабільність є основним аргументом проти заощадження коштів в іноземній валюті. Навіть якщо курс іноземної валюти до гривні за період залишиться незмінним, домогосподарство все одно втрачає кошти, адже курс купівлі валюти завжди менший, ніж курс її продажу. Тобто щоб досягти своєрідного порогу рентабельності, потрібно, щоб наприкінці періоду курс купівлі іноземної валюти зріс до рівня курсу продажу на початку періоду.

Отже, залежно від мотивів заощадження домогосподарствам потрібно вибирати конкретну їх форму, яка буде максимально сприяти досягненню поставлених цілей. При прийнятті рішення про форму заощадження потрібно враховувати також інфляційний фон країни і те, що реальна вартість грошей буде змінюватись.