2. Використання важелів для активізації економічного зростання й підвищення суспільного добробуту

Державне регулювання соціально-економічних процесів має істотне значення у сучасних умовах господарювання. Сьогодні втручання держави в економіку розглядається на різних рівнях. На макроекономічному рівні завдяки економічній політиці можливо уникнути негативних процесів і небажаних відхилень, які час від часу змінюють циклічність економічного розвитку. На мікрорівні участь держави проявляється у визначенні цінової політики, регулюванні діяльності суб'єктів господарювання, створенні сприятливих умов для всіх ринкових агентів, тощо. Також можна окремо розглядати регулювання соціально-економічних відносин на міжнародному рівні, через вплив глобалізаційних та інтеграційних процесів на національні економіки. 

Кризові явища, які охопили майже всі країни світу, маючи загальний негативний вплив на стан економіки, спонукують до активізації державного втручання для подолання цих явищ. Про необхідність державного втручання у розвиток економіки у науковому світі заговорили майже сто років тому, тобто до, і, особливо, після Великої депресії 1929-1933 рр. Цю загальну думку українських та зарубіжних вчених класично виразив Дж. Кейнс. На справедливу думку економістів сучасна світова фінансова криза за своїми масштабами може перевершити фінансову кризу, що паралізувала світову економіку у 1930-х рр. Виходячи з того, що саме після Великої депресії з'явилися обґрунтовані рекомендації необхідності державного втручання в розвиток економіки, а також враховуючи те, що сучасна фінансова криза за своїми масштабами вже перевершує кризу 1930-х рр., державне втручання в регулювання економічних процесів повинне бути ефективнішим, і про це треба не тільки інтенсивніше інформувати суспільство, а й активніше пропонувати конкретні важелі державного регулювання економіки для швидшого подолання кризових явищ.

Виділяють два методи державного регулювання: прямий і непрямий. Пряме втручання в економіку забезпечується шляхом встановлення державних цін, обсягів виробництва, експортно-імпортних операцій тощо, що притаманне командно-адміністративній системі.

Непрямі методи застосовуються в умовах ринкової економіки і включають досить багато важелів. У сучасних умовах найбільш суттєвого значення набуває бюджетно-податкова політика, яка охоплює бюджетну і податкову політику, а також політику фінансування бюджетного дефіциту. Саме реформування ринкової економіки значною мірою залежить від зміцнення державних фінансів, через які держава акумулює грошові ресурси для фінансування суспільних потреб, а також створює умови для активізації економічного зростання і підвищення суспільного добробуту.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

• визначення норм обов'язкових резервів;

• процентну політику;

• рефінансування комерційних банків;

• операції з цінними паперами на відкритому ринку;

• підтримання курсу національної валюти;

• регулювання імпорту та експорту капіталу.

Застосування різних інструментів фіскальної політики (зміна державних витрат або рівня податкових ставок) має різний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює економіку менше, ніж збільшення державних видатків, оскільки мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Це має значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу. Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектора, то з метою подолання циклічного спаду збільшуються витрати держави. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому – обмежуватись державні витрати, що дає змогу знизити рівень інфляції.

При недискреційній (автоматичній) фіскальній політиці бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки.

Автоматичний (“вбудований”) стабілізатор – механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики.

Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі (страхування по безробіттю). Зміна цих величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

У фазі циклічного підйому доход зростає і податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує сукупний попит – розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход знижується – податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту.

У фазі циклічного спаду сукупний доход знижується – податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту. Отже, зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну нестабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім усувають вплив податків та державних видатків на економіку.

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах, або за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Головними інструментами торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємодії зі світовим ринком є мита та інші митно-тарифні заходи.

Митний тариф – це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави. Основним елементом митного тарифу є мито.

Мито – це обов´язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону. Розмір певної плати є ставкою мита.

Мито виконує декілька функцій:

• захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції – протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;

• є джерелом надходження коштів до бюджету держави – фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;

• є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту товарів – балансувальна функція, яка стосується експортних мит;

• раціоналізує товарну структуру – регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит;

• підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави  регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит.

Структура тарифів багатьох країн передусім забезпечує захист національних виробників готової продукції, особливо не перешкоджаючи ввезенню сировини та напівфабрикатів. Для захисту національних виробників готової продукції та стимулювання ввезення сировини та напівфабрикатів використовується тарифна ескалація – підвищення рівня митного оподаткування товарів у міру зростання ступеня їх обробки.

У практиці валютного регулювання використовуються такі інструменти, як девальвація і ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція дисконтних ставок національного банку, валютні обмеження, засоби регулювання платіжного балансу країни, режим конвертування валют.

Література:

– основна:

Кремень О. І., Кремень В. М. Фінанси [Текст] : навчальний посібник / О. І. Кремень, В. М. Кремень. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 416 с. – С. 81-82.

Пилявець В. М. Фінанси [Текст] : навч. посібник / В. М. Пилявець, М. Т. Пилявець. – К. : Аграрна освіта, 2010. – 306 с. – С. 19-24

– додаткова:

Фінанси [Текст] : навч. посіб. / О. П. Близнюк, Л. І. Лачкова, В. І. Оспіщев; Ред. В. І. Оспіщев. – К. : Знання, 2006. – 415 с.

Теорія фінансів [Текст] : підручник / П. І. Юхименко, В. М. Федосов [та ін.] ; ред.: В. М. Федосов, С. І. Юрій. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 574 с.

Основні терміни і поняття: фінансові важелі, норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули, фінансові санкції, штраф, пеня, мультиплікативний ефект, податковий мультиплікатор, мультиплікатор державних витрат, автоматичний (“вбудований”) стабілізатор, монетизація дефіциту, мито, тарифна ескалація, девальвація валюти, ревальвація валюти, валютна інтервенція, валютні обмеження.

Питання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте зміст основних фінансових важелів.

2. Охарактеризуйте види фінансових норм та нормативів.

3. Охарактеризуйте сутність фінансових лімітів.

4. Охарактеризуйте сутність фінансових резервів.

5. Охарактеризуйте сутність фінансових стимулів та санкцій.

6. Визначте фінансові важелі, що застосовуються в рамках фіскальної політики.

7. Визначте фінансові важелі, що застосовуються в рамках кредитно-грошової політики.

8. Визначте фінансові важелі, що застосовуються в рамках валютної політики.

9. Визначте фінансові важелі, що застосовуються в рамках митної політики.

Теми рефератів:

1. Інструментарій фіскальної політики держави.

2. Інструментарій грошово-кредитної політики держави.

3. Інструментарій міжнародної політики держави.

4. Інструментарій фінансової політики держави.

5. Удосконалення фінансових важелів податкової політики.

Форми контролю самостійної роботи студента: фронтальне опитування,модульний контроль № 1, підсумкова контрольна робота з перевірки самостійної роботи, комплексна контрольна робота, іспит.