12. Структура валютної системи

Елементами валютної системи є умови, які забезпечують функціонування тієї чи іншої валютної системи. До елементів національної валютної системи належать:

• назва національної грошової (валютної) одиниці;

• обсяг і склад резервів валютних цінностей, тобто офіційні запаси іноземної валюти і банківських металів у центральному банку, фінансових органах країни та у закордонних банківських установах;

• паритет і курс валюти, механізм їх визначення;

• наявність (відсутність) валютних обмежень, їх форми та методи;

• умови конвертації (обміну) національної грошової одиниці;

• форми та режим кредитних інструментів, які використовуються країною у міжнародних розрахунках;

• статус органів та установ, які регулюють валютні відносини країни;

• умови функціонування валютного ринку.

Елементами світової та регіональних валютних систем є:

• назви міжнародних платіжних засобів;

• режим обміну валют (валютні паритети, валютні курси, умови конвертації валюти);

• механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародних потреб обігу товарів і послуг;

• регламентація та уніфікація форм міжнародних розрахунків;

• режим міжнародних валютних ринків;

• міжнародні організаційні інститути та законодавство, які забезпечують функціонування валютних інструментів;

• статус міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини, а також мережа міжнародних і національних банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки та кредитні операції.

Національні валютні системи базуються на відповідних національних грошових одиницях, світова та регіональні валютні системи – на одній або декількох резервних (ринкових) валютах або МРГО.

13. Валютна політика держави

Валютна політика – це сукупність дій, що які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин із стратегічними і поточними цілями і є складовою частиною державної економічної політики.

Основними інструментами проведення валютної політики є:

1) маневрування дисконтною ставкою центрального банку з метою регулювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон короткострокових капіталів, зміна валютного курсу шляхом девальвації або ревальвації;

2) валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти;

3) зміна валютних обмежень і диверсифікація валютних резервів;

4) підписання міжнародних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі.

Одним із способів реалізації валютної політики є валютне регулювання.

Валютне регулювання – це діяльність держави спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення угод з валютними цінностями.

Дисконтна політика – це одна з форм грошово-кредитної політики національних банків, яка спрямована на регулювання економіки країни шляхом збільшення чи зменшення дисконтних ставок за кредит, з метою впливу на попит і пропозицію позичкового капіталу, з метою впливу на інфляцію, на стан платоспроможного балансу країни і валютного курсу.

Підвищення офіційної процентної ставки спрямовано на скорочення видачі центральним банком кредитів комерційним банкам, що сприяє скорочення грошової маси в обігу, а також стимулює притік іноземного капіталу для покращення платоспроможності балансу країни, збереження валютних резервів і підтримує курс валют. І навпаки – зниження процентної ставки заохочує видачу кредитів.

Девізна політика – це метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними банками іноземної валюти.

Різновиди валютної політики:

1. Валютна інтервенція – втручання центрального банку в операції в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Здійснюється за рахунок офіційного золотовалютного резерву, чи за рахунок міжбанківського кредиту. Як правило проводиться доларова інтервенція, тобто коли ціни на валюти знижувалася вона скуповувалася і відповідно зростала ціна. Країни з розвиненою економікою здійснюють інтервенції з метою просування експорту (зниження курсу валюти країни стимулює попит на товари).

2. Валютні обмеження – це обмеження, які вводяться державою на операції з валютою та золотом, що знижує оборотність валюти.

3. Диверсифікація валютних резервів – це політика держави, банків, монополій, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів, шляхом включення їх до складу резервних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютних інтервенцій. Ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі стійких валют.

4. Девальвація – зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних або розрахункових одиниць ЕКЮ. Об’єктивною основою для проведення девальвації є завищення офіційного валютного курсу у порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Метою девальвації є підвищення споживчого попиту на національному ринку.

5. Ревальвація – це підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних. Мета ревальвації є підвищення попиту на національну валюту.