2. Структура фінансової системи

Діяльність фінансової системи з функціональними властивостями, названими у попередньому підрозділі, забезпечується фінансовими інститутами, що забезпечують адекватне економічним умовам використання фінансових інструментів, правильну організацію роботи фінансового ринку, і функціонують у визначеному правовому полі. У різних країнах структура фінансової системи відрізняється, по-різному розвинуті ті, чи інші її складові, оскільки це пов'язано із рівнем розвитку і особливостями національної економіки.

Фінансові інститути

Фінансові інститути можна умовно поділити на установи, організації, на які покладено роль фінансових посередників при виконанні певних функцій фінансової системи і ті, на які покладено роль регуляторів. Серед перших: страхові компанії (основна діяльність – управління ризиками, формування заощаджень, інвестування), комерційні банки (кредитування, здійснення розрахунків, формування заощаджень), недержавні пенсійні фонди (формування заощаджень, інвестування), фондові біржі (забезпечення подрібнення капіталу підприємств серед значної кількості власників, фінансове інформування, об'єднання фінансових ресурсів через торгівлю цінними паперами) тощо. Всі зазначені інститути покликані забезпечувати ліквідність фінансових активів, з якими вони працюють, а також функцію можливості накопичення багатства.

До фінансових інститутів-регуляторів можна віднести державні фінансові установи. В Україні це, по-перше, Міністерство фінансів України разом з підпорядкованими установами такими, як Державна податкова Адміністрація України, Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне Управління України, Митна служба України, вони здійснюють бюджетно-податкове, митне регулювання та фінансовий бюджетний контроль. По-друге, Національний банк України, який здійснює монетарне, валютне регулювання, а також контроль за діяльністю банківської системи. По-третє, Рахункова палата як представник законодавчого органу – Верховної ради України. По-четверте, інші інститути-регулятори,такі, як Державний комітет з регулювання цінних паперів та фінансових ринків (ДКЦПФР), Держфінпослуг, НАКСУ, Державний пенсійний фонд тощо, які здійснюють регулювання окремих секторів фінансової системи. Фінансові інститути-регулятори забезпечують виконання функції фінансової системи із здійснення фінансового макрорегулювання національної економіки.

Фінансовий ринок

Фінансовий ринок є неодмінним атрибутом фінансової системи. Через взаємодію на фінансовому ринку фінансові інститути виконують ті функції, які на них покладені. Фінансовий ринок покликаний забезпечити просторову (місце, реальне чи віртуальне, яке створене телекомунікаційною мережею, де зустрічаються продавці, покупці), часову, функціональну взаємодію учасників ринку з приводу купівлі-продажу фінансових ресурсів (грошей, валюти, капіталу, цінних паперів, боргових зобов'язань тощо) і фінансових послуг.

Завдяки взаємодії попиту-пропозиції на певний фінансовий ресурс, а також додаткових впливів регулюючих фінансових інститутів, встановлюється рівноважна ринкова ціна. Фінансовий ринок в кожній країні має свою структуру, яку формують інші ринки-складники фінансового ринку. Серед найбільш важливих слід назвати ринок грошей (короткотермінові позики), ринок капіталів (довготермінові позики), ринок похідних фінансових інструментів (деривативів), ринок цінних паперів тощо. Фінансовий ринок кожної країни, зокрема України, так чи інакше взаємодіє із світовим фінансовим ринком, враховує тенденції його розвитку. Серед найважливіших сучасних тенденцій останнього слід назвати глобалізацію фінансових потоків, суттєве зростання обсягів купівлі-продажу фінансових ресурсів, зростання впливу спекулятивного капіталу, диверсифікація ринку цінних корпоративних паперів, збільшення обсягу цінних паперів держав, формування потужних регіональних фінансових ринків, зокрема фінансового ринку Європейського Союзу.

Фінансові інструменти

Фінансові інструменти є засобами розв'язання потреби фінансування конкретних господарських процесів. Вище приводився приклад одного із фінансових інструментів – лізингу. Він дуже часто використовується у випадках, коли суб'єктам господарювання потрібно придбати, наприклад, виробничу техніку без наявності на даний момент вільних коштів. Кошти появляться пізніше, коли ця техніка стане працювати і забезпечувати виробництво. Ситуація є типовою для сільськогосподарського виробництва, коли врожай і виручка за нього буде отримана восени, а діяльність повинна проводитися вже весною. В цьому разі виробник може вибрати декілька варіантів розв'язання проблеми фінансування купівлі техніки. Перший варіант – отримання кредиту в банку. Другий варіант – лізинг, тобто безпосереднє надання техніки її виробником з укладанням угоди про порядок поступового відшкодування її вартості. В багатьох випадках лізинг є вигіднішим варіантом.

Загалом у міжнародній практиці фінансовим інструментом називається певний спосіб фінансування, який реалізується як контракт, в якому зазначені юридичні вимоги, захищені законом, з боку одного учасника і зобов'язання з боку іншого учасника. В результаті такого договору появляється певна стаття в активах першого і стаття в пасивах другого укладачів контракту. В розвинених ринкових економіках широко використовуються фінансові інструменти грошового ринку (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні векселі, зворотні вимоги про викуп цінних паперів і т.д.) та фінансові інструменти капіталу (акції, державні облігації, іпотечні цінні папери, промислові облігації і т.д.). В Україні фінансові інструменти, що зарекомендували себе у міжнародній практиці, використовуються все ширше. Мотивацією для цього є все більше урізноманітнення господарських процесів. Прикладом нових завдань, які вимагають нових рішень із фінансуванням, може бути виконання проектів, пов'язаних із проведенням в Україні футбольного чемпіонату Євро-2012.