7. Методичні вказівки з виконання та оформлення

Методичні вказівки з виконання завдань

Для характеристики страхової діяльності застосовують систему абсолютних, відносних і середніх показників.

До абсолютних показників майнового страхування відносять:

• страхове поле N;

• загальну кількість страхових об'єктів N_max;

• кількість страхових видатків R;

• загальну кількість об'єктів, що постраждали R΄;

• страхову суму застрахованих об'єктів S;

• страхову суму об'єктів, що постраждали S_n;

• суму платежів, що надійшли V;

• суму виплат страхового відшкодування W.

Аналіз майнового страхування здійснюється також на основі від­носних показників:

• охоплення страхового поля:

• частоти страхових випадків:

;

• спустошеності страхових випадків:

• частки постраждалих об’єктів:

• повноти знищення:

• виплат страхового відшкодування:

• збитковості страхової суми:

• внесків:

До середніх: показників майнового страхування відносять:

• середню вартість (середня страхова сума) застрахованих об'єктів:

• середню страхову вартість об’єктів, що постраждали:

• середній розмір виплаченого страхового відшкодування:

• середній розмір страхового платежу:

Для характеристики особистого страхування застосовують наступні основні показники:

• ймовірність прожити до віку х + 1 рік (Р_х) визначають наступним чином:

де l_х – чисельність тих, хто доживає до віку х років;

l_х+1 – чисельність тих, хто доживає до віку х + 1 рік;

• ймовірність померти у віці від х до віку х + 1 рік (Q_х) визначають за формулою:

де d_х – чисельність померлих при переході від віку х до віку х + 1 рік;

• ймовірність померти протягом майбутніх y років:

де l_х+y – чисельність тих, хто доживає до віку х+y років;

l_х+1 – чисельність тих, хто доживає до віку х +1 рік;

• ймовірність померти на х + y році життя:

де l_х+(y-1) – чисельність тих, хто доживає до віку х+y-1 років.

Окрім того, для характеристики особистого страхування визна­чають також низку показників, пов’язаних з нещасними випадками та втратою працездатності:

• середній відсоток часткової втрати працездатності;

• кількість випадків часткової втрати працездатності;

• загальну кількість нещасних випадків;

• кількість нещасних випадків у перерахунку на повну втрату працездатності;

• математичне сподівання повної страхової суми.

Методологія розрахунку тарифних ставок в особистому страху­ванні відрізняється від методології розрахунку тарифних ставок у майновому страхуванні.

Відмінності зумовлені самою природою і механізмом розрахунку ймовірності страхових випадків.

У страхуванні життя – це показник ймовірності померти у від­повідному віці або дожити до віку х + п років (базується на таблицях дожиття та смертності), а в страхуванні майна – показник середньої збитковості страхової суми.

Показник збитковості страхової суми визначають за формулою:

де q – показник збитковості страхової суми;

R – кількість страхових видатків;

N – загальна кількість страхових об'єктів;

W – сума виплат страхового відшкодування;

S – середня страхова сума застрахованих об'єктів.

Цей показник залежить від наступних факторів:

• частка об'єктів, що постраждали ;

• середній розмір страхового відшкодування ;

• середня вартість застрахованих обєктів .

Середнє квадратичне відхилення коефіцієнтів збитковості обчис­люється наступним чином:

де σ – середнє квадратичне відхилення коефіцієнтів збитковості;

q_i – показник збитковості страхової суми і-го об'єкта;

q – середній показник збитковості страхової суми;

п – кількість об'єктів, що постраждали.

Рівень збитковості при певній ймовірності розраховують за фор­мулою:

де q – середня фактична збитковість страхової суми;

t – коефіцієнт довіри, значення якого залежить від ймовірності Р і визначається наступним чином:

Р = 0,683 t = 1;

Р = 0,954 t = 2;

Р = 0,997 t = 3.

Нетто-ставку обчислюють за формулою:

HC = q × PH,

де НС – нетто-ставка;

РН – ризикова надбавка (в умовах стабільного страхування – 5,0%, за нестабільних умов – 10,0% і більше).

Брутто-ставку визначають за формулою:

де БС – брутто-ставка;

Н – частка навантаження в обсязі брутто-ставки у %, яку розра­ховують виходячи із витрат страхової компанії на її прибуток.

Одноразову ставку нетто на дожиття страхувальника у віці х поків на п поків визначають за формулою:

де l_х+n – чисельність осіб, які дожили до кінця строку страхування;

Vⁿ – дисконтний множник, який відповідає нормі дохідності і строку договору;

l_х – чисельність осіб на початку страхування;

Рⁿ_x – ймовірність прожити я-років;

FV – страхова сума.

Методичні вказівки з оформлення завдань

Практичне завдання передбачає вірний, послідовний розв’язок виробничої ситуації практичного спрямування із обґрунтуванням застосованих правил, методів, принципів та законів та наступним аналізом отриманих результатів. Практичне завдання повинно бути виконане повністю, у логічній послідовності із дотримання вимог щодо оформлення.

Виконання практичного завдання починається із скороченого запису умови практичного завдання, із обов’язковим зазначенням одиниць вимірювання числових даних. Під час запису умови дозволяється за потреби змінювати порядок величин. Скорочений запис повинен закінчуватися зазначенням показників, що їх треба визначити.

Далі після слова «Розв’язок», написаного по центру листа, у логічній послідовності розміщують окремі дії, щодо виконання завдання. Кожна дія повинна мати порядковий номер, зазначений арабською цифрою із дужкою та крапкою, наприклад «3).», та опис, який розкриває її зміст.

Після заголовку дії необхідно розкрити методику, яка буде використовуватись. Для цього необхідно вказати конкретну формулу, або описати інший метод розрахунку показника.

Розрахунки, які виконуються за методикою, описаною у нормативно-правових актах, повинні містити посилання на відповідну статтю нормативно-правового акту із одноразовим зазначенням його повної назви, номеру та дати прийняття.

Формули розміщують в тексті безпосередньо після посилань на них, по центру сторінки. Формули нумеруються арабськими цифрами в межах завдання. Номер ставлять з правого боку аркуша на рівні формули у круглих дужках. Посилання у тексті на порядковий номер формули подається в дужках, наприклад: ".. за формулою (3.1)…". Значення символів і числових коефіцієнтів формул повинні наводитись безпосередньо під формулою, послідовно запису у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записуються з нового рядка. Перший рядок розшифровки починають зі слова «де» без двох крапок після нього. Переносити формули чи рівняння на наступний рядок дозволяється тільки на знаках виконуваних операцій («+», «–», «×», «:»), повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Наприклад,

(3.1)

де q – показник збитковості страхової суми;

R – кількість страхових видатків;

N – загальна кількість страхових об'єктів;

W – сума виплат страхового відшкодування;

S – середня страхова сума застрахованих об'єктів.

На наступному кроці у вказану формулу або методику підставляються конкретні числові данні із зазначенням джерела їх походження.

Числові данні повинні супроводжуватись одиницями вимірювання. Одиниці вимірювання зазначають після цифрових значень. Кількість знаків після коми для кількісних показників дорівнює: 3 знаки для показників у мільярдах, мільйонах, та тисячах; два знаки для показників, що вимірюються у одиницях, десятках та сотнях. Наприклад: 120,000 тис. грн., 120000,00 грн. Для розрахункових коефіцієнтів кількість знаків після коми завжди складає 3 знаки, для відсотків кількість знаків після коми складає 2 знаки, кількість знаків після коми нормативних показників, залишається тією ж самою, що і у нормативі.

Наприкінці кожної дії робиться короткий висновок за результатами розрахунку.

За потреби отримані розрахунки ілюструються за допомогою графіків. Результати, що відбивають динаміку показника ілюструються графіком лінійної функції або гістограмою, результати, що відбивають структуру показника ілюструються за допомогою діаграми. Графіки виконуються олівцем за допомогою інструментів для креслення (лінійка, циркуль, транспортиру). Графіки виконуються охайно, із дотриманням масштабу величин. Графік повинен супроводжуватися легендою, точки ряду даних підписуються відповідними значеннями.

Під час виконання завдання дозволяється проводити розрахунки у формі таблиць, кожна з яких повинна мати змістовний заголовок. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера дії і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2.» (друга таблиця першої дії). При виконанні розрахунків у таблиці, її графи та рядки повинні бути пронумеровані, а в розрахункових графах або рядках повинно розкрити методику розрахунку, вказавши номери рядків, граф із вихідними даними та діє, що виконується.

Практичне завдання повинно закінчуватися докладним висновком за результатами розв’язання виробничої ситуації. Висновок повинен мати творчий характер і навіть за умови виконання всіма студентами одного варіанту завдання, висновок пишеться кожним студентом самостійно. Висновок пишеться на основі поставленого завдання, яке необхідно було вирішити в процесі виконання виробничої ситуації. Переважна більшість практичних завдань має комплексний характер і складається з кількох більш дрібних завдань, в такому випадку результат кожної частини завдання повинен бути відображений у висновку. Основний зміст висновку полягає у аналізі всіх отриманих результатів. У ньому може бути відображено виконання або невиконання певної умови, аналітичне порівняння двох або більше об’єктів, дослідження впливу окремих факторів на результат. аналіз структури певного об’єкта або аналіз динаміки певного процесу та інше.