7. Методичні вказівки з виконання та оформлення

Методичні вказівки з виконання завдань

ВВП (валовий внутрішній продукт) можна розрахувати методом витрат і методом доходів:

При розрахунку ВВП не враховуються: державні трансферти (пенсії, допомоги, стипендії); фінансові операції на ринку цінних паперів (купівля-продаж акцій, облігації); вторинна купівля-продаж; неринкові операції (товари, вироблені для власного споживання), приватні трансферти.

Мультиплікатор державних витрат показує, у скільки разів зростає доход при збільшенні державних витрат на одиницю продукції. Даний мультиплікатор має такий вигляд:

m = DY/DG = 1/1-МРС, (1.1)

Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює:

m = – D Y/DT-= МРС/1-МРС, (1.2)

де ΔТ – приріст податків.

Мультиплікатор збалансованого бюджету показує, що рівні прирости урядових витрат і податків викликають збільшення обсягу рівноважного рівня виробництва на величину приросту державних витрат і податків. Якщо державні витрати (G) і податкові надходження (t) зростають на одну й ту ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зростає на ту саму величину. Мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці:

m g = t = 1 (1.3)

Мультиплікатор автономних витрат показує, у скільки разів загальний приріст (скорочення) сукупного доходу DY перевищує початковий приріст (скорочення) автономних витрат DА. Він визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат:

m = DY/DA. (1.4)

Мультиплікатор відкритої економіки – у відкритій економіці доходи витікають в імпорт так само, як у заощадження. Таким чином, мультиплікатор відкритої економіки для інвестицій чи урядових видатків визначається так:

m_в = , (1.5)

де MPS – гранична схильність до заощадження,

MPМ – гранична схильність до імпорту.

Розмір податку, який законодавчо встановлюється на одиницю оподаткування, називається податковою ставкою.

Середня ставка податку (ATR – Aferage tax rate) – це відношення обсягу податків (Т) до величини доходу(Y), який оподатковується:

ATR = T/Y. (1.6)

Гранична податкова ставка (MTR – Marginal tax rate) – це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу, або це частка податків, яка сплачується з гривні додаткових доходів:

MTR = , (1.7)

де  – приріст податків;

 – приріст доходу.

Роль податків в житті суспільства характеризує підсумковий показник – податковий тягар (Т – Тах) і визначається як відношення суми податкових зборів до сукупного національного продукту. Він відображає ту частину виробленого суспільством продукту , яка перерозподіляється через бюджетні механізми:

Т* = (1.8)

де Т* – податковий тягар;

T – сума нарахованих податків за звітний період;

Y – обсяг реалізованої продукції.

Рівновага грошового ринку досягається в точці, де попит на гроші дорівнює їхній пропозиції. Умова рівноваги має вигляд: (М/Р)s = L(r,Y). Точці рівноваги грошового ринку відповідає рівноважна процентна ставка r*

Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на гроші для обслуговування усіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну:

Рівняння обміну І. Фішера:

МЧV=PЧQ, (1.9)

де М – грошова маса;

V – швидкість обертання грошей;

Р – рівень товарних цін;

Q – кількість товарів.

Це рівняння виражає кількісні залежності між сумою товарних цін і грошовою масою, що обертається.

МЧV=РЧY, (1.10)

де М – кількість грошей в обігу,

V – швидкість обігу грошей,

Р – рівень цін,

Y – обсяг випуску у реальному вираженні.

Добуток РЧY є ціновою оцінкою випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій. Добуток МЧV – це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої продукції.

Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші:

МD=(РЧY)/V. (1.11)

Проста функція трансакційного попиту пропорційна реальному доходові, або кількості виробленої продукції:

(М/Р)^d = kЧY, (1.12)

де k = 1/V.

Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність величини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки номінальної ставки процента:

(М/Р)^d = L(і). (1.13)

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на актив може бути записана таким чином:

(М/Р)^d = L(r,?^e ) (1.14)

В неявному вигляді функція сукупного попиту на гроші може бути записана таким чином:

(М/Р)^d = L (і, y) = L(r,?^e, Y ), (1.15)

де і та Y є незалежними змінними функції попиту.

Проста лінійна функція реального попиту на гроші має вигляд:

(М/Р)^d = кY– hі, (1.16)

де коефіцієнти k та h відбивають чутливість (еластичність) попиту на гроші до доходу та процентної ставки відповідно.

Грошова база (Monetary base MB) – сума готівкових грошей (C), які є в обігу поза банками плюс мінімальні банківські резерви (TR):

MВ = С + ТR. (1.17)

Коефіцієнт депонування грошей (currency ratio – cr) характеризує структуру зберігання населенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу між готівковими грошима (С) і коштами на поточних (чекових) депозитах (D). Коефіцієнт депонування – це відношення попиту на готівку до депозитів:

сr = С/D. (1.18)

Норма фактичного резервування депозитів (reserve ratio – rr) визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів:

rr=–ТR/D. (1.19)

При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов'язкових резервів та від розміру надлишкових резервів:

rr = (R+Е)/D. (1.20)

Отже, пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: сr, rr, МВ.

Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депозитів та коефіцієнтом депонування:

С = сrЧD, (1.21)

а загальні резерви – сумою депозитів та нормою фактичного резервування:

ТR = rrЧD, (1.22)

пропозицію грошей можна визначити як:

М^s = сrЧD + D = DЧ(сr+1), (1.23)

а грошову базу як:

МВ = сrЧD + rrЧD = DЧ(сr+rr). (1.24)

Звідси випливає, що

D = МВ/(сr+rr), а М^s = МВЧ(сr+1)/ (сr+rr). (1.25)

З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази (МВ) і в оберненій залежності – від коефіцієнта депонування (сr) та норми резервування (rr).

Коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву грошового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази (money multiplier – mm).

m = (сr+1)/(сr+rr). (1.26)

Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки сr>0, а 0<rr1. Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервування зменшує грошовий мультиплікатор.</rr

Грошова маса (Money stock MS) – сума готівкових грошей (C) плюс депозити (D):

MS = С + D. (1.27)

Грошова пропозиція (Money suply Мs) – містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D), тобто

Мs = С + D. (1.28)

Фактично – це агрегат М₁, де готівкові гроші означають зобов’язання центрального банку, а чекові депозити – зобов’язання комерційних банків.

Згідно з класифікацією, що використовується в Україні, грошові агрегати визначаються таким чином:

Агрегат М₁:

1) гроші поза банками (С);

2) кошти на розрахункових і поточних рахунках (D).

Агрегат М₂ = М₁ + . . .:

1) строкові депозити;

2) кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій;

3) кошти Держстраху;

4) валютні заощадження.

Агрегат М₃ = М₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

В умовах обігу золота а також паперових і кредитних грошей при їх вільному обміні на золото кількість грошей, необхідних для виконання ними функцій засобу обігу і засобу платежу, визначається за такою формулою:

Г =( ∑  ЦТ – К + П – ВП ) / О, (1.29)

де Г – кількість грошей, необхідних для обігу;

∑  ЦТ – сума цін товарів, що знаходяться в обігу;

К – сума цін товарів, що продані в кредит;

П – платежі, яким наступив термін уплати;

ВП – взаємопогашуючі платежі;

О – число обертів грошової одиниці.

Методичні вказівки з оформлення завдань

Практичне завдання передбачає вірний, послідовний розв’язок виробничої ситуації практичного спрямування із обґрунтуванням застосованих правил, методів, принципів та законів та наступним аналізом отриманих результатів. Практичне завдання повинно бути виконане повністю, у логічній послідовності із дотримання вимог щодо оформлення.

Виконання практичного завдання починається із скороченого запису умови практичного завдання, із обов’язковим зазначенням одиниць вимірювання числових даних. Під час запису умови дозволяється за потреби змінювати порядок величин. Скорочений запис повинен закінчуватися зазначенням показників, що їх треба визначити.

Далі після слова «Розв’язок», написаного по центру листа, у логічній послідовності розміщують окремі дії, щодо виконання завдання. Кожна дія повинна мати порядковий номер, зазначений арабською цифрою із дужкою та крапкою, наприклад «3).», та опис, який розкриває її зміст, наприклад «Знаходимо максимально можливе збільшення грошової маси в обороті».

Після заголовку дії необхідно розкрити методику, яка буде використовуватись. Для цього необхідно вказати конкретну формулу, або описати інший метод розрахунку показника.

Розрахунки, які виконуються за методикою, описаною у нормативно-правових актах, повинні містити посилання на відповідну статтю нормативно-правового акту із одноразовим зазначенням його повної назви, номеру та дати прийняття.

Формули розміщують в тексті безпосередньо після посилань на них, по центру сторінки. Формули нумеруються арабськими цифрами в межах завдання. Номер ставлять з правого боку аркуша на рівні формули у круглих дужках. Посилання у тексті на порядковий номер формули подається в дужках, наприклад: ".. за формулою (3.1)…". Значення символів і числових коефіцієнтів формул повинні наводитись безпосередньо під формулою, послідовно запису у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записуються з нового рядка. Перший рядок розшифровки починають зі слова «де» без двох крапок після нього. Переносити формули чи рівняння на наступний рядок дозволяється тільки на знаках виконуваних операцій («+», «–», «×», «:»), повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Наприклад,

Максимально можливе збільшення грошової маси в обороті розраховується через грошово-кредитний мультиплікатор:

AM = AR × т , (1.2)

де AR – приріст резервів, що спричинює процес грошово-кредитної мультиплікації, грн.;

m – грошово-кредитний мультиплікатор.

На наступному кроці у вказану формулу або методику підставляються конкретні числові данні із зазначенням джерела їх походження. Наприклад, «Множимо приріст резервів, який за умовою завдання дорівнює 7500 грн., на коефіцієнт грошового мультиплікатора (6,667), визначений у першій дії.

AM = 7500,00 грн. × 6,667 = 50002,50 грн.»

Числові данні повинні супроводжуватись одиницями вимірювання. Одиниці вимірювання зазначають після цифрових значень. Кількість знаків після коми для кількісних показників дорівнює: 3 знаки для показників у мільярдах, мільйонах, та тисячах; два знаки для показників, що вимірюються у одиницях, десятках та сотнях. Наприклад: 120,000 тис. грн., 120000,00 грн. Для розрахункових коефіцієнтів кількість знаків після коми завжди складає 3 знаки, для відсотків кількість знаків після коми складає 2 знаки, кількість знаків після коми нормативних показників, залишається тією ж самою, що і у нормативі.

Наприкінці кожної дії робиться короткий висновок за результатами розрахунку.

За потреби отримані розрахунки ілюструються за допомогою графіків. Результати, що відбивають динаміку показника ілюструються графіком лінійної функції або гістограмою, результати, що відбивають структуру показника ілюструються за допомогою діаграми. Графіки виконуються олівцем за допомогою інструментів для креслення (лінійка, циркуль, транспортиру). Графіки виконуються охайно, із дотриманням масштабу величин. Графік повинен супроводжуватися легендою, точки ряду даних підписуються відповідними значеннями.

Під час виконання завдання дозволяється проводити розрахунки у формі таблиць, кожна з яких повинна мати змістовний заголовок. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера дії і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2.» (друга таблиця першої дії). При виконанні розрахунків у таблиці, її графи та рядки повинні бути пронумеровані, а в розрахункових графах або рядках повинно розкрити методику розрахунку, вказавши номери рядків, граф із вихідними даними та діє, що виконується. Наприклад,

Таблиця 3.1

Аналіз динаміки ВВП за методом доходів

Стаття ВВП	Значення, млрд. грн.		Відхилення
	2010	2011	абсолютне, млрд. грн.	аідносне, %
1	2	3	4	5
	(за умовами завдання)	(за умовами завдання)	= 3 – 2	= 3 / 2
Заробітна плата	45000,000	46000,000	1000,000	1,022

Практичне завдання повинно закінчуватися докладним висновком за результатами розв’язання виробничої ситуації. Висновок повинен мати творчий характер і навіть за умови виконання всіма студентами одного варіанту завдання, висновок пишеться кожним студентом самостійно. Висновок пишеться на основі поставленого завдання, яке необхідно було вирішити в процесі виконання виробничої ситуації. Переважна більшість практичних завдань має комплексний характер і складається з кількох більш дрібних завдань, в такому випадку результат кожної частини завдання повинен бути відображений у висновку. Основний зміст висновку полягає у аналізі всіх отриманих результатів. У ньому може бути відображено виконання або невиконання певної умови, аналітичне порівняння двох або більше об’єктів, дослідження впливу окремих факторів на результат. аналіз структури певного об’єкта або аналіз динаміки певного процесу та інше. Наприклад, «Таким чином, розмір грошової маси по агрегату М₃ складає 54,25 млрд. грн., структура грошової маси у вузькому розумінні (агрегат М₁) характеризується наступним співвідношенням: питома вага готівкових грошей у грошовому агрегаті М₁ складає 80%, а питома вага коштів на поточних рахунках у грошовому агрегаті М₁ складає 20%».