14. Русь і кочовий степ:етапи та особливості відносин

Перший етап – 7ст. Н.Е. – середина 10ст. – хазарський каганат (держава тюрського народу - хазарія);

Другий етап – початок 10 ст. – середина 11ст. – печеніги (теж тюрський народ);

Третій етап – середина 11ст. – середина 13ст. (половці);

Чевертий етап – початок 13ст. (1223р.) – 1363р. (татаро-монголи “Золота орда”);

У 6-му – 7-му ст. в байках нижньої Волги та Дону постала держава хазарів, яка досягла у 8-9 ст. великої політичної могутності та економічного розвитку. Вона підбила собі східнослов’янську людність над доном; її зверхність мали визнати поляни сіверяни в’ятичі радимичі. Через хазар сх.- слов’янські племена вступали в культурний і торгівельний зв’язок зі Сходом, з персами та арабами. Головна вага хазарської держави для наших предків полягала в тому, що вона служила оборонним валом проти кочових азійських орд. Цю державу було зруйновано Святославом (Київський князь (957 - 972)), і зразу ж в степу з’являються орди печенігів.

Печеніги – це кочовий народ. Вони нападали на Руські поселення і грабували їх. Саме вони вбили Святослава. Печенігів активно використовували Візантія. В боротьбі з Руссю (в 10ст.) великий вклад зробив Володимир (Київський князь(980 - 1015)). Зробивши кілька вдалих походів і побудувавши ряд укріплень вдовж Десни, Трубежу, Сули він послабив печенігів, призвівши до витиснення їх тюрками. Київські князі (Ізяслав, Святослав, Всеволод) винищили тюрків, а частину розселили серед руської людності на Київщині та Переяславщині.

Слідом за ними прийшли половці, які вже в 1068р. завдали першої поразки Руським князям. Особливістю відносин було те, що руські князі активно використовували половців у своїх міжусобних війнах. Великий вклад в боротьбу з половцями зробив Володимир Мономах (1113 - 1125), установивши своїми походами безпечність степової границі. На початку 20-х рр. 13ст. на підступах до Русі з глибин Азії та Далекого Сходу з’явились войовничі племена Монголів і Татар. На цей час володар Монгольської держави Чингізхан підкорив північний Китай, південний Сибір та Середню Азію. Смертельна небезпека змусила Українців та Половців Об’єднатись. Але в 1223р. на річці Калці об’єднане військо зазнало поразки. Навесні 1239р. Монголо-татари вторглись в порубіжні українські землі, зайнявши Переяслав та Чернігів. Моноголо-татари утворили свою державу – Золоту Орду із столицею в Сараї. Золотоорднинські хани тримали під контролем внутрішнє життя, розпалюючи ворожнечу між місцевими князями, і не даючи нікому зміцнитись. Постійні грабіжницькі набіги на Лівобережні українські землі з боку монголо-татар супроводжувались винищенням людей, занепадом сільського господарства. та ремесла. Єдиний з князів, хто добився відносної незалежності був галицький князь Данило Романович. З початку 14ст. Литовська держава починає відвойовувати територію монгол, і в 1362р. звільнили укр. народ від татар. (Тобто татари трішки відійшли, та боротьба ще продовжувалась.)

Отже особливістю відносин була постійна боротьба. Але ж час від часу кочівники об’єднувались з Руськими князями для спільної вигоди.