10. Основні етапи розвитку держави Київська Русь.

Історію Київської Русі X - середини XII ст., Умовно можна розділити на три великі періоди: I. Друга половина IX - середина X ст. Початковий період, час перших київських князів.Княжили: Рюрик, Олег, Ігор, Ольга, Святослав.  II. Кінець X - середина XI ст. епоха розквіту Київської держави. Княжили: Володимир I, Ярослав Мудрий. III. Середина XI - початок XII ст. Занепад держави, поділ на окремі князівства. Княжили: Ізяслав, Святослав, Всеволод, Володимир Мономах, Мстислав та ін.

Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава у 972 р. Базуючись у вигідно розташованому в стратегічному плані Києві, варязькі князі підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру — «шлях із варягів у греки», підкорили східнослов'янські племена й знищили своїх основних суперників у цьому регіоні. Так було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії.

Другий період охоплює князювання Володимира Великого (980—1015) та Ярослава Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Дедалі відчутнішим стає законопорядок. Надзвичайно важливим було впровадження християнства, що принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовираження населення Київської Русі. Останній період характеризують безупинні руйнівні князівські чвари, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Деякі історики доводять, що всі ці лиха прийшли незабаром після смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. Інші схильні вбачати початки занепаду після князювання останніх вдалих правителів Києва—Володимира Мономаха (1113—1125) та його сина Мстислава (1125—1132). Так чи інакше, коли князь суздальський Андрій Боголюбський у 1169 р. захопив і розорив Київ, а потім вирішив залишити його, повернувшись у свої північно-східні землі, стало очевидним, що політичне й економічне значення Києва дуже підупало. Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами у 1240 р. ознаменувало собою трагічний кінець Київського періоду історії України.

11. Основні напрями і форми зовнішньої політики Київської Русі та її наслідки

Виникнення давньоруської держави було великою подією, що визначила подальший історичний розвиток східних слов'ян. Успіхи Київської Русі в об'єднанні східних слов'ян, економічна та військова могутність, активні виступи на міжнародній арені висунули її в число провідних країн середньовічного світу. З Руссю мусили рахуватися навіть такі сильні країни, як Візантійська імперія та Арабський халіфат. У 860 і 866 pp. київські князі Аскольд і Дір здійснили два походи на Візантію.

У 882 р. київський стіл захопив Олег. За часів його князювання відбулося багато важливих державних подій, про які збереглися легенди, зафіксовані у літописі. Наслідком успішних воєнних походів руських військ стали договори, укладені з Візантією в 907 і 911 pp. Згідно з договором 907 р. руські взяли у греків одноразову контрибуцію по 12 гривен на кожного воїна і данину на користь підлеглих Олегу князів, що сиділи у головних руських містах. Греки зобов'язувалися забезпечувати руських купців, які перебували у Візантії, продуктами харчування протягом шести місяців, постачати їм корабельне спорядження. Купцям дозволялося жити у передмісті Константинополя, входити у місто без зброї, але не більш як 50 чоловік через одні ворота і в супроводі візантійського чиновника. У 911 р. договір 907 р. був доповнений. Він визначав правові норми у відносинах руських з греками, якими належало керуватися у разі виникнення суперечок між ними. Укладення договорів Русі з Візантією було актом великої історичної ваги, оскільки вони показали силу молодої східнослов'янської держави. У договорах знайшло відображення, багато сторін суспільного життя Русі — суспільний лад, політична структура держави, рівень її культурного розвитку.

Іншим важливим напрямом міжнародних інтересів Русі наприкінці IX — на початку X ст. були країни Арабського халіфату на південно-західному узбережжі Каспійського моря. Арабські письменники повідомляють про кілька воєнних походів руських на ці держави. Ібн-Хасан згадує похід 880 р. і другий похід у 909—910 pp., коли руські взяли кілька міст Табористану. Масуді розповідає про похід 912—913 pp., коли 500 руських кораблів з екіпажами по 100 чоловік на кожному пройшли по Волзі й досягли південного узбережжя Каспію.

Після смерті Олега у 912 p., а за Новгородським літописом — у 922 p., князем на Русі став Ігор. Початок князювання Ігоря збігся зі значним погіршенням внутрішнього і міжнародного становища Русі. 941 р. Ігор, скориставшися тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив на кораблях до Константинополя. У поході взяло участь 10-тисячне військо. Поблизу Константинополя руських зустрів добре озброєний візантійський флот, що, за виразом літописця, як блискавиця, палив кораблі. Багато руських воїнів загинуло. Похід закінчився поразкою. У 944 р. Ігор вирішив помститися за поразку у 941 р. Візантійський імператор вислав назустріч руським військам послів. Було укладено договір, який, хоч і підтверджував основні торговельні інтереси Русі у Візантії, був для неї менш вигідним, ніж попередні.

Часті воєнні походи не сприяли внутрішньому економічному розвиткові давньоруської держави. Вони збагачували верхівку дружини, але великим тягарем лягали на плечі трудового населення. Походи відривали від мирної праці багато людей, а це негативно позначалося на розвитку господарства, поглинало великі матеріальні ресурси. Щоб забезпечити військо продовольством, зброєю, транспортними засобами тощо, було значно збільшено данину.

Після смерті Ігоря у зв'язку з неповноліттям його сина Святослава регентшею стала мати Святослава княгиня Ольга. Інтересам Київської Русі як феодальної держави відповідала зовнішня політика Ольги. Міжнародний авторитет держави зміцнювався не воєнними, а дипломатичними засобами. Важливим заходом щодо цього був візит Ольги до Константинополя 956 p., де її прийняв візантійський імператор Константин Багрянородний. Київська Русь за часів Ольги підтримувала дипломатичні відносини із іншою великою державою середньовічного світу — Германською імперією. Відомо, що посольство Ольги було направлене до імператора Оттона у 959 p., а німецькі посли на чолі з єпископом Адельбертом прибули до Києва у 961 р. Місія єпископа полягала в поширенні на Русі католицизму, але вона не досягла мети.

Отже, Руська держава за правління Ольги стала нарівні з найвизначнішими країнами середньовічного світу. Прийом Ольги візантійським імператором і почесті руській княгині при візантійському дворі були важливим дипломатичним актом, за яким Київська Русь визнавалася рівною Візантійській імперії. Рівноправного партнера бачила у Київській Русі і Германська імперія.