87.Розвиток парламентаризму в сучасній Україні

Парламентаризм, – це система політичних органів, при якій чітко розмежовуються функції законодавчих та виконавчих влад при привілейованому становищі парламенту. В чому ж полягає важливість цієї теми для сучасної України? Здобуття Україною незалежності в серпні 1991 року після розпаду Радянського Союзу надало їй вперше за багато років бездержавного існування реальний шанс розвинути і затвердити власні демократичні інституції. Значним поштовхом у цьому напрямку стали такі доленосні події останнього часу як «Помаранчева революція» (листопад 2004 – лютий 2005 рр.), розпуск Президентом України Верховної Ради 5-го скликання та її дострокові вибори в 2007 році, отримання Україною статусу країни з ринковою економікою та її запрошення в лютому 2008 року до вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Саме ці події стали початком реальних перетворень суспільно-політичного життя України, зміни підходів до державного будівництва, посиленням ролі громадянського суспільства на шляху до розвитку демократичної та правової держави. Тема розподілу влади та посилення її відповідальності перед виборцями стає як ніколи актуальною в нашій країні. Саме без цього сьогодні стає неможливим процес подальших реформ всіх сторін українського життя на шляху до інтеграції в загальноєвропейське та загальносвітове суспільство.

Отже через  це поняття парламентаризму  в  нашій  країні  набуває  більш якісного та ключового характеру як основи розвитку демократії.Ідея українського парламенту в історичній ретроспективі не розвивалася по висхідній лінії, а мала дискретний характер. Це зумовлено тим, що Україна протягом історії існувала як самостійна держава тільки невеликі проміжки часу. Отже, окремими  фрагментами  українського  парламенту  протягом  йогоісторії  були  народні  віча  Київської Русі, сейми  польсько-литовської держави, козацькі   ради  часів  Гетьманщини,  пізніше  вищі  законодавчі органи Австро-Угорської та Російської імперій, Української РСР в складі Радянського Союзу. Наслідком започаткування практики парламентаризму в новітній історії  стало створення та діяльність протягом березня 1917 – квітня 1918 рр. Української Центральної Ради – своєрідного національного протопарламенту, який пройшов еволюційний шлях від громадсько-політичного об’єднання до «представницького» органу українського народу [6]. Її поява та діяльність стали закономірним кроком консолідації українського народу на шляху до національно-державної незалежності в ХХ столітті. Саме цю історичну традицію Української Центральної Ради продовжує в сучасних умовах Верховна Рада України. В Україні сьогодні треба продовжити процес утвердження демократичних інститутів, чітко розмежувати гілки влади, посилити їх контроль та відповідальність за результати діяльності, забезпечити наявність представництва громадян в усіх органах влади. Важливо не тільки визначити структуру парламентської коаліції, але і законодавчо закріпити інститут опозиції як органа контролю за урядовою діяльністю. Саме конструктивна опозиція разом з демонополізованими ЗМІ будуть не тільки критикувати уряд та доводити свою позицію до широкої громадськості, але і суттєво впливати на політичний курс країни в цілому. Завдяки побудованій системі суспільного контролю як наслідок в недалекому майбутньому стане можливим звільнення з посад певних членів уряду, діяльність яких є незадовільною, визнання недієздатною парламентську коаліцію та відправка у відставку всього складу уряду, зміна пріоритетів урядового курсу, оголошення імпічменту президенту країни тощо. Внутрішній  потенціал  парламентаризму  ще  не  цілком  розвинутий  в Україні. В першу чергу йде мова про його невикористану роль в інтеграції населення і управлінських прошарків у загальну мережу традицій і правил парламентського життя, консолідації суспільства, конструктивному врегулюванні політичних конфліктів та зміцненні політичних систем за допомогою мобілізації населення на підтримку демократичних інститутів. Отже парламентаризм в Україні передбачає в недалекому майбутньому наступні шляхи свого подальшого розвитку:

1. Вдосконалення всієї політичної системи і підготовки всіх її інститутів до парламентаризму.

2. Завершення становлення парламенту як важливого і повноправного  суб’єкта політичної системи України.

3. Кардинальні зміни в суспільній свідомості, політичній і правовій культурі громадян по усвідомленню необхідності функціонування парламентаризму в політичній системі України як найважливішого каналу впливу на владу.