58. Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика.

Політика, яку провадили більшовики в Україні в 1919 р., отримала назву політики "воєнного комунізму". Політика "воєнного комунізму" включала про­ведення повної націоналізації всіх підприємств, мілітаризацію праці, широкий централізм, введення продрозверстки, заборону торгівлі, відміну товарно-гро­шових відносин, натуралізацію в оплаті праці, урівнення в розподілі. Розглянемо складові політики "воєнного комунізму".

На початку 1919 р. низкою декретів та постанов було запроваджено про­довольчу розверстку з селянських господарств, за якою селянське господар­ство мало здати державі 85% свого врожаю. На практиці це перетворилося на звичайну реквізицію. Проведення політики "воєнного комунізму" на селі означало ще й колек­тивізацію селянських господарств: поміщицькі господарства перетворювались на радгоспи та комуни. Запровадження в Україні "воєнного комунізму" супроводжувалося різким звуженням її суверенітету, що прикривалося так званим "воєнно-політичним союзом" братніх республік і зводилося до концентрації продовольчих ресурсів України в руках центру, передачі йому головних важелів в управлінні українською економікою, а також — суцільною русифікаціє Запровадження "воєнного комунізму" спричинило величезний опір у суспільстві. Щоб придушити його, провадили політику червоного терору, яка виявлялася в репресіях проти реальних і потенційних противників більшо­визму, масових розстрілах, організації у великих містах спеціальних концент­раційних таборів, системі заложництва тощо. На початку 1920 р. більшовики втретє повертаються на Україну. Вони праг­нули зробити все, щоб ніколи не втрачати контроль над нею. Перші кроки нової влади були розраховані на те, щоб продемонструвати населенню України своє прагнення виправити помилки минулих років. У грудні 1919 р. у резолюції "Про радянську владу в Україні" більшовики взяли на себе незвичне зобов'язання: стояти "на точці зору визнання самостійності України", підтримувати прагнення українців учитися і розмовляти українською мовою. Трудящому селянству обіцяли об­межити масштаби радгоспного будівництва, добровільність у створенні кол­госпів, передати землю тим, хто її обробляє. Робітників на свій бік залучали обіцянками покращити їхнє життя, перетворити на власників фабрик і заводів, на керівну силу суспільства, встановивши так звану диктатуру пролетаріату. Проте обіцянки нової влади виявилися здебільшого демагогічними.Про реальне утвердження самостійності України не могло бути й мови. Українська промисловість і транспорт, як і в 1919 р., передавалися під конт­роль російського центру. У господарській галузі більшовики продовжували політику "воєнного комунізму", наріжним каменем якої стала суцільна націоналізація і мілітари­зація (воєнізація) найважливіших галузей економіки. Впроваджувалася загальна трудова по­винність. У січні 1920 р. в Україні було створено трудову армію, особовий склад якої перебував на казарменому становищі. Близько ЗО тис. "трудармійців" працювали, зокрема, на підприємствах Донбасу. За відсутності матеріальних стимулів до праці тисячі робітників у пошуках кращої долі втікали на село. Торгівлю, кооперацію і кустарні промисли більшовиками було поставлено поза законом. Така політика призвела до остаточної руйнації промисловості, особливо важкої. В Україні не працювала жодна домна й не було вироблено жодного пуда прокату. На селі, де половину населення вже становили середняки, більшовики зро­били ставку на продовольчі загони та комітети незаможних селян (комнеза­ми). На 1 листопада 1920 р. комнезамів налічувалось більше 10 тис. По суті їх було поставлено над місцевими радами. Що ж до більшовицьких партійних осередків, то вони практично не мали підтримки з боку українського селян­ства. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР прийняв закон про хлібну розкладку. До продзагонів було мобілізовано близько 15 тис. робітників. Влітку продрозкладку збирала 1-ша Кінна армія С.Будьонного. Селяни відмов­лялися здавати хліб, план продрозкладки було виконано лише на 10%. Разом із хлібом із села викачували м'ясо, яйця, деякі овочі. Як і минулого року, продрозкладка поєднувалась із боротьбою з ворогами радянської влади. Жертвами жорстоких розправ стали тисячі українців. Най-гостріше відчували на собі репресії колишні повстанці — махновці, селяни півдня України. 1920 р. в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тис. осіб. Незважаючи на репресії, політика більшовиків на селі провалилася.

59. Завершення нового поділу українських земель на початку 1920рр. На території східної України була встановлена радянська влада. На початку 20-х рр. УРСР займиала територію у 450 тис. кв. км., де проживало 25,5 млн. чоловік. Віповідно до Ризького мирного договору (березень 1921р.) Польща визнала незалежність УСРР, разом з тим до Польщі відійшли західні області України та Білорусі. У цей час було узаконено включення до складу Чехословаччини Закарпаття, Румунії – Північної Буковини, тобто 7 млн. українців потрапили під владу Польщі, Румунії і Чехословаччини.Хоча Польща перемогла у воєнному конфлікті в Східній Галичині у 1919 р., з точки зору міжнародного права її влада над західними українцями лишалася спірною.Іншою країною, котра в хаосі 1918—1919 рр. захопила значну кількість українців, була Румунія. За румунською статистикою, у 1920 р. в її межах проживало близько 790 тис. українців, що складали 4,7 % населення. Інша невелика група українців проживала на колишній угорській території Мараморош і також була політичне малоактивною. Третю й найбільш діяльну українську громаду складали близько 310 тис. українців Буковини. Описуючи в основному гнітючі умови існування українців у міжвоєнний період, відрадно вказувати на один, хоч і крихітний, уламок цього народу, доля якого в цей час значно поліпшилася: це були українці Закарпаття. Ізольовані від співвітчизників Карпатськими горами, карпатоукраїнці (або русини, як вони продовжуваній називати себе) були найменш розвиненими у політичному, соціально-економічному й культурному відношенні. Коли падіння Австро-Угорської імперії поклало кінець мадярському гнітові, цей регіон увійшов до складу Чехословаччини. На відміну від насильницької анексії інших західноукраїнських земель об'єднання Карпатської України з Чехословаччиною було добровільним. Унаслідок підписаної в м. Скрентоні (штат Пенсільванія, США) у листопаді 1918 р. угоди з чеськими лідерами емігранти з Закарпаття погодилися на включення своєї батьківщини до складу нової чеської держави за умови надання їй автономії.

Що до правосуб»єктності:

У січні 1924 р. відбулося конституційне оформлення СРСР. За радянської конституції Україна отримала чітко окреслену національно-територіальну цілісність із власним адміністративним центром та апаратом, але утворення СРСР на федеративних засадах керівництво РКП(б), вихо­дячи з власної партійної програми, розглядало як одну з перехідних форм до повної єдності радянських республік. Тому з кінця 20-х років розпочався наступ сталінського керівництва на ті залишки суверенітету, що мали союзні республіки. Отже на основі правового документу - конституції СРСР Україна була визнана автономним національно-територіальним суб’єктом державності.

60 Входження Радянської України до союзних держав в СРСР, проблеми політичної правосубꞌєктності України.В умовах приходу до влади у національних республіках більшовиків ними було взято курс на утворення єдиної соціалістичної держави. Такий курс був обумовлений такими факторами: існування єдиної транспортної системи, існування традиційних еко­номічних зв'язків між регіонами Росії, слабкість національних грошей. Серед суб'єктивних факторів слід відзначити: політичну диктатуру більшовиків у національних республіках, програмною метою яких був курс на світову соціалістичну революцію, зовнішню загрозу. Наприкінці грудня 1920 р. між УСРР та РРФСР було підписано угоду про воєнний та господарський союз, за якою об’єднувались 7 наркоматів. Об'єднані наркомати входили до складу РНК РРФСР і мали в РНК УСРР своїх уповноважених. Центр відав зовнішніми відносинами, армією, флотом, засобами зв’язку, транспортом. Аналогічні угоди було укладено між РФ та іншими республіками. Це оз­начало, що формально незалежні республіки фактично ввійшли до складу РФ на правах автономій. 11 березня 1922 р. ряд лідерів ЦК КП(б)У поставили питання про необхідність розмежування прав та функцій між органами влади РРФСР та УСРР. У серпні 1922 р. підготовлено документ, в якому висловлювалася сталінська ідея ліквідації самостійності республік. Раковський та Скрипник схилялися до ідеї конфедерації. Протягом жовтня 1922 р. члени партійно-державного керівництва УСРР провели заходи щодо популяризації ідеї утворення союзної федерації серед населення республіки. 10-14 грудня 1922 р. у Харкові відбувся VII Всеукраїнський з'їзд Рад, який обговорив проекти Дек­ларації Про утворення СРСР, проект Конституції, затвердив повноваження української делегації на з'їзд Рад в Москві.23-27 грудня 1922 р. проходив Всеросійський з'їзд Рад (десятий). У його роботі взяли участь делегації республік. На з'їзді було вперше запропоновано назву нової держави — Союз Радянських Соціалістичних Республік. З0 грудня 1922 р. відбулося урочисте підписання проектів, а об_11 годині розпочав роботу 1 Всесоюзний з'їзд Рад. З доповіддю виступив Й.Сталін, який запро­понував підписати ці документи.З'їзд обрав ВЦВК, в якому делегати від республік були представ­лені пропорційно до кількості населення, було обрано Президію ВЦВК. У січні 1923 р. було утворено Конституційну комісію на чолі з М.Калініним. Дискусії з приводу тексту кон­ституції тривали на XII з'їзді РКП(б) (квітень 1923 р.) і закінчилися поразкою Х.Раковського й М.Бухаріна та перемогою Сталіна і його прибічників. За радянської конституції Україна отримала чітко окреслену національно-територіальну цілісність із власним адміністративним центром та апаратом, але утворення СРСР на федеративних засадах керівництво РКП(б), вихо­дячи з власної партійної програми, розглядало як одну з перехідних форм до повної єдності радянських республік..Отже на основі правового документу - конституції СРСР Україна була визнана автономним національно-територіальним суб’єктом державності. Прийнята в 1929 р. Конституція УРСР мала затверджуватись вищим орга­ном союзної влади. Таким чином, суверенітет республіки було зведено нанівець.