45. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у хіх ст. Та їх наслідки для українського народу.

Загострення внутрішніх суперечностей та активізації революційних рухів у зв'язку з так званою весною народів 1848 р. спричинили проведення в обох імперіях реформ.

Українські землі, підпорядковані Австрійській імперії, були найвідсталішою в її складі частиною. Селяни змушені були виконувати панщину та інші феодальні повинності, що спричиняло посилення антифеодальної боротьби. Ці виступи були породжені не лише вимогами політичних та соціально-економічних реформ, а також — прагненням народів до національного суверенітету. Запанував хаос і, здавалося, імперія опинилась на грані розпаду.

Це не могло не турбувати австро-угорську владу. Тоді імператор Фердинанд І 16 квітня 1848 р. видав історичний патент, яким скасовувалася панщина в Галичині, а згодом і в Буковині. А 2 березня 1853 р. стало також вільним селянство Закарпаття. Скасування панщини остаточно ліквідувало юридичну залежність селянина від панського двору. Зробивши українського селянина володарем його власної землі, а отже, і долі, це скасування пробудило в ньому невластивий раніше потяг до політики, освіти та культури. Завдяки цьому селянство перетворилося на самостійну суспільну силу, а згодом — і на важливого чинника політичного життя. Було також проголошено конституцію, створено парламент.

Каталізатором реформаційного процесу в Росії стала Кримська війна. Безпосередній поштовх реформам дала смерть царя Миколи І (1855). Його син Олександр II зійшов на престол, цілком усвідомлюючи необхідність негайних змін. Першим його кроком було підписання 19 лютого 1861 р. маніфесту про скасування кріпосного права. Селянські реформи в Австрійській імперії (1848) та Російській (1861) мали спільні причини, мету, форму проведення.

У комплексі реформ Олександра II після скасування кріпосного права провідне місце належить земській, судовій та військовій. Земська реформа (1864) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління — земств. У 1870 р. була проведена реформа міського самоврядування, згідно з якою у містах строком на 4 роки обиралися органи міського самоуправління — міські думи. Судова реформа (1864) базувалася на запровадженні низки прогресивних принципів: безстановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи (у судах з'явилися прокурор, який звинувачував, та адвокат, який захищав підсудного). Крім того, було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві. Військова реформа мала на меті шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо.Ця реформа скоротила термін військової служби до 6—7 років, заборонила тілесні покарання.

Таким чином, соціально-економічний розвиток України наприкінці XIX ст. характеризувався подальшим розвитком феодально-кріпосницької системи, формуванням в її надрах нових прогресивних буржуазних відносин, а юридично вільне селянство так і залишалося нижчим станом.. Значний крок уперед зробила промисловість. Однак якщо у Східній Україні йшов процес індустріалізації, то розвиток промислового виробництва на західноукраїнських землях відбувався значно повільніше. Сільське господарство, хоча успішно і втягувалося в ринкові відносини, мало екстенсивний напрям з малими капіталовкладеннями, недостатньою сільськогосподарською технікою, низькою продуктивністю праці. Повільно створювалися і розвивалися фермерські господарства.