20.Основні тенденції соціально-економічного, політичного та релігійного життя в українських землях у складі Великого князівства Литовського.

Опинившись у складі Литви, українські князівства одержали сприятливі умови для свого соціально-економічного і культурного розвитку. Справа в тому, що Литва перейняла українсько-білоруську культуру, традиції державного життя Київської Русі та Галицьке-Волинського князівства, "руські" (українські) правні норми, а тому і перетворилась поступово на Литовсько-Руську державу. Основними аспектами соціально-економічного розвитку було формування феодального землеволодіння і посилення закріпачення селян. Формування фільваркової системи (праця у господарстві феодала)пов’язаної із посиленням товарно-грошових відносин. Найважливішим станом був шляхетський. Після Люблінської та Брестської церковної уній, стало значне зростання національного гніту в Україні, що поєднувалося з підсиленням феодального визиску польськими та полонізованими українськими шляхтичами-землевласниками залежних від них селян. Тяжкі часи переживало українське міщанство. Зростання міст, а отже попиту на сільськогосподарську продукцію, спричинили поширення в українських землях фільварків. Два століття перебування у складі Литовсько-Руської держави мали позитивне значення для людності України. Бо хоч національно-політичне життя й не могло розгорнутись у всій повноті, Велике Литовське князівство все ж розвинулось на основі традицій Київської Русі. Фактична влада на українських землях належала українським панам - нащадкам руських князів і бояр, вони мали значний вплив на політику Литви. Литовський статут, збірник законів держави, базувався на законах Київської Русі. Все діловодство й судочинство велося "руською" мовою, український характер зберегли й міста, управління в яких також мало національний характер. Православна церква, тісно пов'язана з життям суспільства, довго займала у великому князівстві провідне становище й успішно протистояла католицизму, що проникав у Литву. А ось Брестська унія 1596 р, головною метою якої було об'єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками, спричинила різке зростання національно-визвольної та антифеодальної боротьби українського народу, яка виявилася в козацько-селянських повстаннях та, зрештою, в Визвольній війні 1648-1657 років.

21. Польсько-Литовські унії та їх наслідки для українського народу.

Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).

Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії Андегавенов) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі. Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену,яка вилилася у війну 1409-1411 року. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви. Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави (див. Городельська унія 1413). У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію. Віленської-Радомська унія - державний союз Королівства Польського і Великого князівства Литовського, укладений в 1401 році. 18 січня 1401 на з'їзді у Вільні Вітовт видав акт про присягу Ягайло, який, будучи верховним правителем Литви, передавав Вітовту право довічного володіння державою і визнавав його титул великого князя литовського. Після смерті Вітовта його володіння мали відійти Ягайло або його спадкоємцям. У випадку, якщо б Ягайло помер, не залишивши спадкоємців, польська сторона обіцяла допустити участь литовського та російського боярства у виборі нового польського монарха. У той же день були присутні на з'їзді удільні князі, єпископи і бояри видали акт, в якому обіцяли не порушувати укладеного між Ягайлом і Вітовтом угоди. 11 березня того ж року на з'їзді в Радомі польські пани видали аналогічний. Городельська унія -договір великого князя литовського Вітовта зі своїм двоюрідним братом польським королем Владиславом Ягайлом, підписаний в Городло на річці Західний Буг (на території сучасної Польщі) 2 жовтня 1413. Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави.  Вітовт визнав верховну владу короля; частина вотчинних прав на Литву Ягайла переходила польській державі і титул верховного князя Литви ставав елементом польського королівського титулу. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Крім того, в Литві вводилося однаковий з Польщею адміністративний поділ; литовські бояри-католики отримували права польської шляхти , а також польські герби. Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом. Головною метою іншої унії, Берестейської церковної унії, було об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. Її було проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівались денаціоналізувати й ополячити український і білоруський народи. Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер.