- •1. Поняття терміна «культура».
- •2. Ґенеза терміна «культура».
- •3. Структура культури.
- •5.Субкультура та її функції
- •6 Класичні філософські концепції розвитку культури
- •7.Українська культура у контексті світової культури
- •11. Українська національна ідея та ідейний зміст української культури.
- •13 Періодизація української культури
- •14. Трипільська культура. Основні здобутки
- •15. .Культура кіммерійців,скіфів,сарматів та грецьких поселень.
- •17. .Доба зарубинецької культури.Розвиток матеріальної і духовної культури.
- •18. Доба Черняхівської та Київської культури. Господарський, культурний розвиток.
- •21. Розвиток мистецтва Київської Русі : архітектура і малярство. Візантійський стиль.
- •22. Писемність, літописання, література Києвської Русі
- •24. Умови культурного розвитку України в складі Литовсько-Руської і Польської держави.
- •33. Острозька академія. Діяльність Смотрицького, Дем'яна Наливайка, Василя Суразького
- •34. Києво – Могилянська академія, її культурно – просвітня діяльність.
- •35. Розвиток освіти в Україні у 2 половині 17-18 ст. Створення колегіумів, університетів, поч.. Шкіл.
- •36. Книгодрукування в Україні у 17-18 ст. Діяльність друкарень.
- •40. Образотворче мистецтво в Україні 17-18 ст. Творчість Кондзилевича, Рутковича, Петрахновича, Левицького, Боровиковського, Мартоса.
- •41. Театр і музика в Україні в іі пол.. 17-18 ст. Творчість Березовського, Веделя, Бортнянського.
- •42. Історичні літописи Самійла самовидця, Грабянки, Величка. Думи і пісні.
- •46. Розвиток музики в Україні у хіх ст. Творчість с.Гулака – Артемовського, п. Нішинського, м.Лисенка, м.Леонтовича, м.Вербицького.
- •47. Розвиток театрального мистецтва в Україні у хіх ст. Творчість корифеїв українського театру: м.Кропивницького, братів Тобілевичів, м.Заньковецької.
- •51. Фольклористика й етнографія. Розвиток української науки: п.Чубинський, п.Житецький, м.Зібер, с. Подолинський, п. Юркевич та ін.
- •52. Розвиток укр. Літератури 19ст. : провідні тенденції та художні стилі.
- •54 Культурний поступ на західноукраїнських землях у хіх ст
- •55. Кирило-Мефодїївське товариство й культурне самоствердження української нації.
- •56. Українська етнографія та історія: м. Грушевський, д. Яворницький, д. Багалій, в. Хвойка, о. Єфименко. Українське сходознавство: а. Кримський.
- •57. Національно-культурне піднесення 20-х років в Україні: українізація освіти, науки, розвиток мистецтва.
- •58. Література на тлі нових національних і соціальних реалій: літературні течії і гуртки 20-х рр.
- •59. Ідейно-політична боротьба за оновлення української літератури. Творчість м. Хвильового.
- •60.Новаторське сценічне мистецтво в 20-30 роки. Лесь Курбас і його театр.
- •61. Оновлення українського образотворчого мистецтва, футуристичні та експресіоністичні захоплення й експерименти.
- •62. Утворення Української академії наук; науково-організаційна робота в.Вернадського, м. Грушевського, а. Кримського, с. Єфремова, м. Василенка, м. Яворського.
- •63. Культуротворча робота української еміграції в 20-30 рр.
- •65. Становлення та розквіт українського кінематографу/ с. Параджанов, і. Миколайчук, ю. Іллєнко/ в 60-ті рр.. Та його занепад.
- •67. Розвиток музичного мистецтва у 20 ст.: Верьовка, Ревуцький, Людкевич, Майборода, Лятошинський, Скорик, Дичко.
- •69 Молодіжна музична культура 70-80-х рр
- •72. .Культурне життя України в 30-х рр. "Розстріляне відродження".
- •73. Українська культура в період політичної відлиги.
- •75. .Особливості українського національного відродження у 90-х рр. XXст.
- •86.Розвиток освіти в урср Освіта у перші роки становлення радянської влади в Україні (1917-1920 рр.)
- •87 Розвиток науки в Україні в радянський період
63. Культуротворча робота української еміграції в 20-30 рр.
Головними країнами перебування українських емігрантів після еміграції початку 20-х років стали Чехословаччина, Польща, Франція та Німеччина. “Периферійні” осідки знаходилися на території Румунії, Австрії, Югославії, Туреччини тощо. Саме Відень став першою столицею української політичної еміграції, де зосередився найбільший свідомий, державотворчий елемент всієї України. Так, до австрійської столиці виїхав М. Грушевський та його соратники. У Відні розгорнули свою політичну й видавничу діяльність В. Винниченко, В. Липинський, А. Макаренко, Ф. Швець, Д. Донцов та інші відомі діячі з Наддніпрянщини. Але Відень, як колишня столиця Австро-Угорської імперії, мав найбільше політичних і культурних зв'язків з Галичиною. У результаті еміграційних хвиль початку 20-х років Чехословаччина стала важливим осередком українських емігрантів, а Прага перетворилась на другу за значенням (після Відня) столицю української політичної еміграції. Вирішальну роль у повороті українців до Чехословаччини мав національний ренесанс чехів другої половини ХІХ ст. Незначні колонії українських емігрантів перебували у міжвоєнний період на території Великобританії (Лондон), Бельгії, Швейцарії (Женева), Греції, Фінляндії та ін.
64. Літературне оновлення 60-х рр.. Творчість Л. Костенко, Д. Павличка, І. Драча, М. Вінграновського, В Стуса та ін. Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка «Любов і ненависть», а в 1957 р. Л. Костенко «Проміння землі» — митців, які стали немовби «предтечами» шістдесятництва, а згодом на рівних влилися у цей широкий соціокультурний рух. У 1961 р. з'являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновського «З книги першої, ще не виданої», вірші І. Драча «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах», публікації В. Симоненка, В. Стуса, Молоді таланти намагалися позбутися нагляду і тиску КДБ, гуртувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Вони збиралися, зокрема, на київській квартирі І. Світличного, яка на початку 60-х pp. стала своєрідним центром національної культури. Наступного, 1962р., вийшли у світ перші поетичні збірки М. Вінграновського («Атомні прелюди»), В. Симоненка («Тиша і грім»), І. Драча («Соняшник»), Б. Олійника («Б'ють у крицю ковалі»). Ця хвиля творчої свободи явила Україні й світові плеяду митців, імена яких на той час були незнайомими і новими, а тепер є славою і гордістю нації. Саме їх стали називати шістдесятниками. З'явилася нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово — як виявилося згодом — не лише в мистецтві, але й у суспільному житті. Отже, явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями. Тут є і модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і постмодерністи (В. Стус). Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури. Воно не вкладалось у жорсткі рамки «соціалістичного реалізму», загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика намагалися його дискредитувати, звинувачуючи в «естетизмі», «абстракціонізмі», відірваності від життя тощо.