4. Нормативна (законодавча) база, що пов’язана з управлінням в освітній сфері і вищій школі.

Нормативно-правова база організації навчального процесу у вищих навчальних закладах базується на Законі України "Про освіту", державних стандартах освіти, інших актах законодавства України з питань освіти.

Законом України „Про освіту” від 23.05.91 р визначено, що освіта - це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості.

Організація навчального процесу здійснюється навчальними підрозділами вищого навчального закладу (факультетами, кафедрами, відділеннями, предметними або цикловими комісіями тощо). Основним нормативним документом, що визначає організацію навчального процесу є навчальний план. Навчальний план затверджується керівником вищого навчального закладу.

Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план. Нормативні навчальні дисципліни встановлюються державним стандартом освіти. Дотримання їх назв та обсягів є обов'язковим для навчального закладу.

В Україні закон про загальну середню освіту був прийнятий 5 серпня 2007 р.

Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є: забезп-я права громадян на доступ-ть і безпл-ть здобуття повної заг. сер. освіти; забезпечення необхідних умов функт-ня і розвитку загальної середньої освіти; забезпечення норм.-правової бази щодо обов'язковості повної заг.сер. освіти; визначення структури та змісту загальної середньої освіти; визначення органів упр-ня с-мою загальної середньої освіти та їх повноважень; визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відпов-ті за порушення законодавства про загальну середню освіту.

Закон України про вищу освіту. 07.08.2007 складається з розділів статей, в яких зазначено основні терміни, вживані в документі, структуру вищої освіти та її рівні, стандарти вищої освіти та акредитаційні рівні ВНЗ.

В ньому зазначено, що «вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання».

Вища освіта має таку структуру:

1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта;

2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

Здобуття вищої освіти засвідчується наступними документами: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом спеціаліста; диплом магістра

4. Поняття та ознаки організації. Особливості освітніх організацій в Україні.

Організація – специфічне соціальне утворення систематично орієнтоване на виробни товарів (або послуг).

Сучасна організація – це складна, відкрита соціотехнічна система. Вона має елементи входу та виходу.

Загальні ознаки організації: наявність місії та мети. Мета – це бажаний кінцевий стан або результат.

Залежність від зовнішнього середовища (економічних, соціальних, правових факторів, конкурентного середовища, розвитку НТП). горизонтальний поділ праці (визначення конкретних завдань), який зумовлює утворення відповідних підрозділів і служб; вертикальний поділ праці, спрямованим на координацію роботи, тобто на здійснення процесу управління; необхідністю управління; наявністю формальних і неформальних групп; здійсненням певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

Особливості освітніх організацій в Україні. Університетську організацію ми визначаємо як особливий тип освітньої організації, метою функціонування якої є надання освітянських послуг багатопрофільного фундаментального характеру. Відтак стверджуємо, що університети перебувають в процесі трансформації від адміністративного органу держави (соціального інституту) в соціальні організації, оскільки одержали від держави право на здійснення комерційної діяльності (надання платних освітніх послуг) та право самостійно розпоряджатися отриманими коштами. Якщо підійти до розгляду університетів як до соціальних організацій, то багатогранність їх сутності стає очевидною. Вони одночасно є інституціями, адміністраціями і сукупністю викладацького складу, яка діє в організаційно окреслених межах (конкретний навчальний заклад). Як інституція, університет має не тільки надавати освітні послуги, але й сприяти підтриманню та поширенню суспільних цінностей і норм (рівність шансів, толерантність, світський характер освіти, прогрес, демократія тощо). Як адміністрація, університет має виконувати завдання (місії), покладені на нього державою, що полягають у забезпеченні збереження й транслювання наукового-технічного і культурно-символічного досвіду. Ці місії виконує персонал – переважно викладачі, організовані у викладацький склад, який, у свою чергу, побудований за принципом приналежності до викладацьких і дослідницьких дисциплін. Нарешті, викладацький склад діє у межах організації, вищого навчального закладу. Усе зазначене дозволяє дійти висновку, що університет є складною, сповненою протиріч організацією; для нього характерні: множинність завдань, яких перед ним висуваються, різноманітність ресурсів, результати діяльності яких важковимірювані.

Отже, найрізноманітніші моделі можуть співіснувати всередині одного й того ж університету. Очевидно, жодна з описаних організаційних моделей університетської організації не існує реально в чистому вигляді; скоріш за все, вони проявлятимуться в комбінованому вигляді.