39. Загальна характеристика міжнародного механізму гарантування іноземних інвестицій.

Під механізмами гарантування інвестицій розуміють сукуп­ність механізмів, мета яких — передати від інвестора спеціалізо­ваному органу фінансові наслідки, що випливають для цього ін­вестора внаслідок проведення політики, яка завдає збитки інвестиціям.

Механізми гарантування можуть бути:

національними;

міжнародними.

Розвинуті країни володіють механізмами відшкодування, які страхують переважно інвестиції їх осіб на території країн, що розвиваються. В цьому випадку мова йде про національні гаран­тії. Проте всі країни, як розвинуті, так і ті, що розвиваються, мо­жуть домовитись щодо створення багатостороннього механізму, який буде покривати національні інвестиції одних — розвинутих країн на території інших — країн, що розвиваються; у цьому ви­падку мова йде про міжнародні гарантії.

Механізми гарантування інвестицій не мають на меті відшко­довувати всі випадки ризиків, які переслідують інвестора. В їх межах розрізняють економічний ризик, який випливає з економі­чних випадковостей, і політичний, який пов'язаний із заходами, що здійснюються державою, яка обмежує або зазіхає на обме­ження прав інвестора, пов'язаних з його капіталовкладенням. Ча­стіше політичні ризики мають місце в країнах, що розвиваються.

Всі розвинуті країни володіють своїми національними механі­змами гарантій, які мають низку спільних ознак:

а)         гарантії надаються тільки юридичним та фізичним особам, які володіють державною приналежністю до держави-гаранта;

б)         гарантії надаються цим особам для вкладення інвестицій в деяких країнах за критерієм політичної стабільності, а не еконо­мічного розвитку. При цьому участь держави, на території якої здійснюється вкладення інвестицій, в двосторонніх або багато­сторонніх договорах щодо захисту інвестицій, є бажаною харак­теристикою;

в) національні механізми гарантій завжди страхують від полі­тичних ризиків, які бувають чотирьох видів:

ризик розірвання інвестиційного договору країною, на тери­торії якої здійснюються інвестиції;

ризик виникнення безпорядків внутрішнього або зовнішньо­го характеру, які впливають на країну, на території якої відбува­ється інвестиційна операція;

ризики, пов'язані з не конвертованістю і переказом коштів;

ризик втрати власності, включаючи заходи з експропріації та націоналізації, які здійснюються країнами-реципієнтами інвес­тицій.

Гарантії втілюються у форму договору щодо гарантій, сторона­ми якого є орган з інвестиційних гарантій, який з цією метою одер­жує повноваження від державного казначейства, та інвестор, який користується цими гарантіями. Таким чином, договір щодо гарантій — це договір внутрішнього права, який включається до правового порядку держави, особою якої є інвестор, а спори, що виникають в зв'язку із гарантіями, є спорами внутрішнього права, які відносяться до юрисдикції держави, особою якої є інвестор.

Зазвичай договір щодо гарантій містить такі зобов'язання ор­гану з інвестиційних гарантій:

у випадку настання політичного ризику він зобов'язується відшкодувати інвестору заподіяну шкоду. При цьому встанов­лення факту заподіяння шкоди може викликати складнощі, особ­ливо в час, коли його здійснення випливає не із актів публічної влади, а із загального безладу: договори щодо гарантій передба­чають певний строк, по закінченні якого будуть встановлені зби­тки, якщо інвестор не в змозі продовжувати ефективне здійснен­ня своїх прав щодо інвестицій;

як тільки збитки будуть встановлені, орган з інвестиційних гарантій має виплатити інвестору суму передбаченою угодою компенсації в обумовлені договором строки. При цьому до орга­ну з інвестиційних гарантій переходить право на пред'явлення претензій інвестора до держави, на території якої здійснюються інвестиції і яка є джерелом політичного ризику.

З іншого боку, протягом строку дії угоди інвестор зобов'я­зується:

1) інформувати орган з інвестиційних гарантій щодо всіх об­ставин, які можуть збільшити політичний ризик, що здійснює тиск на інвестиції;

протягом всього терміну дії договору він має утримуватись від будь-яких дій, які могли б збільшити політичний ризик при здійсненні інвестиційних операцій;

він має щорічно виплачувати органу, який надає гарантії, передбачену договором премію.

Міжнародні механізми гарантування інвестицій

Багатостороннього агентс­тва щодо гарантування інвестицій. БАГІ було створене міжнарод­ною Конвенцією, відкритою для підписання 12 квітня 1988 р. всі­ма державами — членами Світового банку, до яких приєдналась Швейцарія. Штаб-квартира БАГІ знаходиться у Вашингтоні. БАГІ — це самостійна організація, яка користується міжнародноправовою правосуб'єктністю. Вона має власні органи: раду управ­ляючих, директора і президента. Кожна держава-член призначає одного управляючого і одного його заступника, які складають ра­ду управляючих. Директорат складається принаймні з 12 членів, які призначаються радою управляючих, і здійснює керівництво операціями БАГІ. Президент призначається директоратом за про­позицією його голови на невизначений строк, він керує поточними справами Багатостороннього агентства.

БАГІ є фінансово незалежною організацією. Його встановле­ний розмір капіталу складає 1 млрд. спеціальних прав запозичен­ня, розділений на 100 тис. акцій вартістю кожна в 100 тис. СДР. Останні розподіляються на дві групи: групу І, куди входять роз­винуті країни, які колективно мають внести 60 % передплаченого капіталу, і групу ІІ, куди включені країни, що розвиваються, які колективно мають внести 40 % підписного капіталу. Всередині кожної з двох груп розмір підписки держав-членів визначається індивідуально.

Операції з надання інвестиційних гарантій здійснюються за двома напрямками:

страхування, не пов'язане із капіталом, коли гарантовані су­марні кредити не пов'язані із встановленням межі;

страхування, пов'язане із капіталом, тобто нижче за встано­влену межу.

Попередньо БАГІ відбирає інвестиції, на які розповсюджуються його гарантії: це інвестиції, що приносять прибуток. Крім того, БАГІ надає гарантії тільки інвестиційним операціям, які здійснюються особами країн групи І на території країн групи ІІ, в той час як система підтримки (спонсорства) може діяти щодо міжнародних інвестицій з будь-яких і до будь-яких країн. Особливо потрібно підкреслити, що міжнародні інвестиції не до всіх країн, що розвиваються, забезпечу­ються гарантіями БАГІ. Потрібно, щоб країна, що розвивається, від­повідно брала на себе зобов'язання щодо надання їй умов режиму і захисту, які можуть стимулювати інвестора.

Таким чином, головне значення Сеульської конвенції полягає в тому, що вона з усією визначеністю відмітила зв'язок, який іс­нує між інвестиційними гарантіями, з одного боку, і режимом та захистом інвестицій — з іншого. Сеульська конвенція містить визначення політичних ризиків, від несподіваного настання яких БАГІ буде гарантувати інвесторів. Політичні ризики розбиті на чотири категорії:

1) трансферний ризик, який має місце у випадку обмеження прав інвестора здійснювати репатріацію прибутку і продукції, одержаних від реалізації інвестицій (ризик не конвертованості та ризик неможливості здійснення переказу коштів за кордон). До трансфертних ризиків також можуть бути віднесені маніпуляції влади з обмінними курсами;

ризик експропріації. При цьому Сеульська конвенція уточ­нює, що заходи, яких влада країни-реципієнта інвестицій може вживати з метою впорядкування економічної діяльності, і які не носять дискримінаційного, по відношенню до іноземного інвес­тора, характеру, не будуть вважатись експропріацією;

ризик розриву інвестиційного контракту між інвестором і країною, на території якої здійснюється інвестиційна операція;

ризик збройного конфлікту або громадського безладу. Ко­ментарі до конвенції уточнюють, що йдеться про повстання та революції, а не про терористичні акти.

Надання гарантій БАГі здійснюється шляхом укладання догово­ру про гарантії, який має бути схваленим директоратом. Умови до­говору зазвичай зобов'язують інвестора використовувати всі адмі­ністративні — але не судові — засоби правового захисту перед тим, як клопотати перед БАГІ щодо виплати компенсації. Умови також можуть передбачати встановлення «розумних термінів» з моменту встановлення збитків і до моменту їх відшкодування.