- •1.Держава: поняття та ознаки.
- •2.Характеристика форм державного правління.
- •3. Характеристика форм державного устрою та політичного режиму.
- •4.Характеристика основних теорій походження держави.
- •5.Поняття та основні ознаки права
- •6. Право як особливий вид соціальних норм.
- •7. Поняття та ознаки, що характеризують норму права. Структура правової норми.
- •8. Поняття джерела права та їх система.
- •9. Нормативно-правові акти як джерела права.
- •10. Межі дії нормативно-правових актів: в просторі, у часі, за колом осіб.
- •11. Систематизація законодавства: поняття, значення, форми.
- •12. Поняття галузі права та правового інституту.
- •13. Система права та система законодавства, їх співвідношення.
- •14. Поняття і форми реалізації права.
- •15. Застосування права як особлива форма його реалізації.
- •16. Характеристика стадій процесу застосування права.
- •17. Тлумачення правових норм: поняття, види та способи.
- •18. Поняття і структура правовідносин.
- •19. Юридичні факти: поняття, значення та види.
- •20. Правомірна поведінка: поняття та види.
- •21. Правопорушення: поняття, ознаки та види.
- •22. Склад правопорушення: поняття та зміст його елементів.
- •23. Юридична відповідальність: поняття, мета і принцип.
- •24. Види юридичної відповідальності. Заходи юридичної відповідальності.
- •25. Шлюб: поняття, ознаки, умови та порядок укладання.
- •26. Припинення та розірвання шлюбу.
- •27. Майнові права і обов’язки подружжя.
- •28. Особисті права та обов’язки подружжя.
- •29. Майнові права та обов’язки батьків і дітей.
- •30. Поняття, предмет та метод цивільного права України.
- •31. Об’єкти цивільно – правових відносин.
- •32. Суб’єкти цивільного права, їх загальна характеристика.
- •33. Фізичні особи, як суб’єкти цивільного права України.
- •34. Визнання особи безвісно відсутньою: підстави, порядок та наслідки.
- •35. Оголошення особи померлою: підстави, порядок та наслідки.
- •36. Поняття та ознаки юридичної особи.
- •37. Порядок та способи виникнення юридичних осіб.
- •38. Підстави, порядок та способи припинення діяльності юридичних осіб.
- •39. Правочин: поняття, ознаки та види.
- •40. Умови дійсності цивільних правочинів.
- •41. Визнання правочинів недійсними та правові наслідки виконання недійсного правочину.
- •42. Види недійсних правочинів.
- •43. Поняття представництва. Сфера та межі дії представництва. Види представництва.
- •44. Поняття довіреності, форми та строк дії довіреності.
- •45. Зобов’язання: поняття, структура та види.
- •46. Процес (порядок) укладання договору.
- •47. Загальні умови виконання цивільних зобов’язань.
- •48. Способи забезпечення виконання зобов’язань.
- •49. Поняття та способи припинення цивільних зобов’язань.
- •50. Поняття, підстави та умови цивільно-правової відповідальності.
- •51. Збитки: поняття та їх структура.
- •52. Позовна давність: поняття та строки.
- •53. Види цивільно-правової відповідальності.
- •54. Поняття та умови укладення шлюбу.
- •55. Припинення шлюбу.
- •56. Особисті немайнові та майнові права та обов’язки батьків та дітей.
- •57. Особисті немайнові та майнові права та обов’язки подружжя.
- •58. Влаштування дітей позбавлених піклування.
- •59. Поняття, предмет та метод трудового права України.
- •60. Поняття, умови та види трудового договору.
- •61. Порядок укладення трудового договору. Документи необхідні при прийнятті на роботу.
- •62. Види зміни умов трудового договору.
- •63.Загальні підстави припинення трудового договору.
- •64. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
- •65. Розірвання трудового договору з ініціативи власника.
- •66. Робочий час: поняття та види.
- •67. Режим та облік робочого часу.
- •68. Поняття та види часу відпочинку.
- •69. Відпустки: поняття та види.
- •70. Поняття трудової дисципліни. Дисциплінарна відповідальність, види дисциплінарних стягнень. Порядок їх застосування.
- •71. Заохочення як метод забезпечення трудової дисципліни.
- •72. Поняття, умови та види матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.
- •73. Поняття трудових спорів, види та порядок їх вирішення.
- •74. Поняття державного управління та його ознаки.
- •75. Форми і методи управлінської діяльності.
- •76.Поняття, підстави адміністративної діяльності.
- •77. Види адміністративних стягнень та їх зміст.
- •78. Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення.
- •79. Поняття, структура та джерела кримінального права України.
- •80. Підстави кримінальної відповідальності. Поняття злочину та його ознаки.
- •81. Склад злочину та зміст його елементів.
- •82. Покарання: поняття, його мета та види покарань у кримінальному праві.
- •83. Обставини, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння: необхідна оборона та крайня необхідність.
- •84. Стадії вчинення умисного злочину.
- •85.Поняття та види співучасті у злочині.
15. Застосування права як особлива форма його реалізації.
Застосування права — це правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб по реалізації приписів норм матеріального права відносно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних рішень.
Застосування права, як особлива форма його реалізації, на відміну від дотримання, виконання і використання має певні характерні риси.
Передусім це управлінська за своєю природою діяльність органів держави і посадових осіб у винесенні індивідуально-конкретних приписів, які містять не загальні правила поведінки, а мають адресатом конкретних суб'єктів.
У передбачених законодавством випадках застосування права є необхідною умовою реалізації правових норм, внаслідок чого відбувається упорядкування суспільних відносин. Це діяльність, що здійснюється спеціальними суб'єктами, наділеними державно-владними повноваженнями (прокуратура, суд, міліція, Президент, голова місцевої адміністрації, слідчий, ректор та ін.), які задовольняють потреби всього суспільства, тобто діють у публічних, а не у своїх особистих інтересах. Такі суб'єкти займають активну провідну позицію в розвитку правозастосовних відносин. Громадяни не є суб'єктами правозастосування, проте право може застосовуватися з їх ініціативи (наприклад, подання заяви про скоєне правопорушення, позовної заяви до суду та ін.). Правозастосовна діяльність здійснюється вказаними суб'єктами в «чужому інтересі», в порядку і процесуальних формах, встановлених законодавством.
Вона являє собою не одноразовий акт, а процес, що складається з Послідовних стадій.
Завершується правозастосовна діяльність винесенням індивідуального юридичного рішення у формі акта застосування норми права, обов'язковість виконання якого забезпечується примусовою силою держави (вироком, рішенням суду, розпорядженням тощо). У сфері цивільних відносин особа, зацікавлена у винесенні правозастосовного акта, має право на будь-якій стадії відмовитися від його реалізації, якщо це не суперечить закону. Наприклад, наказ господарського суду вона може не направити на рахунок боржника і, таким чином, не реалізувати своє право отримати борг за допомогою правозастосовчого органу. Отже, слід розмежовувати ознаки обов'язковості і примусовості виконання правозастосовнних актів.
За загальним правилом безпосередня реалізація норм права здійснюється без участі органів держави. Однак у багатьох ситуаціях суб'єктивні права і юридичні обов'язки не можуть виникнути і реалізуватися без державного втручання, що і являє собою правозастосовну діяльність. Це відбувається:
коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки в конкретних осіб можуть виникати тільки після винесення індивідуально владного рішення державного органу (наприклад, пенсію громадянину призначають на підставі постанови органу соціального забезпечення; абітурієнта до вищого навчального закладу зараховують тільки після видання наказу ректора; житло з державного житлового фонду надають відповідно до рішення органу місцевого самоврядування тощо);
коли є спір про право і сторони не можуть дійти згоди щодо рішення про-зміст своїх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (наприклад, при розділі майна судовими органами, господарських суперечок між юридичними особами в господарському суді тощо. Обсяг таких прав і обов'язків визначається судовими рішеннями);
коли скоєно правопорушення і необхідно визначити міру юридичної відповідальності особи (наприклад, винесення вироку за скоєний злочин);
коли необхідно встановити наявність або відсутність факту, що має юридичне значення (визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим).
Застосування права є етапом реалізації права. Воно може завершувати реалізацію права. Наприклад, прийняття посадовою особою органу державної реєстрації повідомлення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, завершує реалізацію усіх прав і обов'язків, пов'язаних з функціонуванням цієї особи. Але так буває не завжди. Застосування права може також підключатися на певному етапі до «природних» засобів реалізації — дотримання, виконання, використання. Наприклад, винесенням вироку, судового рішення завершується правозастосовна діяльність, а реалізація права ще продовжується в процесі їх виконання. Таким чином, правозастосовна діяльність має додатковий, допоміжний характер у загальному механізмі правореалізації.
За своїми формами провозастосовна діяльність поділяється на оперативно-виконавчу, правоохоронну і правосуддя.
Оперативно-виконавча діяльність передбачає виконання приписів правових норм з метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини (наприклад, реєстрація шлюбу і народження, видання наказу про зарахування на навчання, видача свідоцтва про право власності на приватизований об'єкт і т. ін.). її не слід плутати з оперативно-розшуковою діяльністю, яка є частиною правоохоронної діяльності і спрямована на виявлення попередження, припинення, розкриття злочинів і осіб, що їх скоїли.
Правоохоронна діяльність є формою діяльності державних органів та деяких недержавних інститутів, що спрямована на охорону законності і правопорядку, захист прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю. Здійснюється вона органами прокуратури, органами внутрішніх справ, податковою міліцією, службою безпеки (наприклад, розслідування діянь, що містять ознаки злочину; нагляд за додержанням законів; контрольна закупка товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності).
Правосуддя — це форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ. Здійснюється вона тільки загальними і спеціалізованими судами.