Методи емпіричного пізнання

Метод - сукупність прийомів чи операцій або теоретичного освоєння дійсності, підпорядковуваних вирішенню конкретної задачі.

Емпіричні методи:

1.спостереження- систематичне цілеспрямоване вивчення об’єкта. Він дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень.

2. Порівняння - це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

3. Вимірювання - це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру.

4. Експеримент - це такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.

Емпіричні методи передбачають дослідження предмету на рівні явища, а теорет – на рівні сутності.

33) Теоретичне знання є рез-том проникнення в сутність того, що вивчається, розкриття його внутр стр-ри, джерел виникнення, мех.-змів ф-ня і розвитку.

Задача теорет дослідження полягає не в тому, щоб встановити певні факти та виявити зовнішні зв’язки між ними, а у поясненні чому вони існують, що їх породжує, викликало і які можуть бути наслідки їх взаємодії.

Не маючи справу безпосередньо з різноманіттям явищ, що спостеріг-ся (і в цьому їх недолік), теоретичні методи натомість дозволяють з’ясувати приховані закономірності, загальне, необхідне, суттєве (їх переваги).

Емпіричні методи передбачають дослідження предмету на рівні явища, а теорет – на рівні сутності.

Методи теоретичних досліджень.

Ідеалізація - це конструювання подумки об'єктів, які не існують у дійсності або практично не здійсненні (наприклад, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло, лінія, площина).

Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Аксіоматичний метод - метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.

Гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей.

34) Парадокс теоретичного знання – наукове бачення в дійсності передбачає теорію, яка прямо не відноситься до емпіричної д-ті або сконструйованих ідеалізованих об’єктів, але одночасно теоретичні конструкції, моделі повинні бути емпірично обґрунтовані.

Теорія – цілісна, логічно упорядкована с-ма знань про предмет дослідження.

Протягом усієї історії науки 2 фундаментальних питання є предметом постійної дискусії:

1. теорія відображає дійсність чи є лише інструментом для упорядкування і систематизації даних спостережень, експериментів.

2. чи може теорія давати всеохоплюючу і завершальну картину реальної дійсності чи вона створює лише неповне і приблизне її відображення.

Будь-яка теорія є рез розвитку науки на певному її етапі, коли вона обмежується накопиченням і класиф емпіричного матеріалу.

Головна мета побудови теорії – з’єднання в єдину с-му всіх знань, які накопичені в певній сфері досліджень. Якісна відмінність теорії від інших форм раціонального мислення полягає в тому, що вона дає логічне і цілісне уявлення про досліджуваний об’єкт або сферу. Інші форми мислення входять в теорію як її складові частини (закони, поняття, концепції).

Усі складові теорії підлягають уточненню, коригуванню і модифікації таким чином, щоб їх синтезувати в єдину с-му з новим, більш глибоким і масштабним змістом.

Недолік більшості наук досліджень – вони здійснюються на основі спрощеної трактовки побудови теорії, зокрема методології математичного формалізму і емпіричної інтерпретації. Смисл теорії ні в якому разі не може зводитись до її емпіричної інтерпретації.

У науковому досл-і експеримент(практика) і теорія найтісніше взаємопов’язані. Всілякі ігнорування експерименту призводять до помилок, тобто всебічне розгортання експериментальних досліджень являє собою один з найважливіших шляхів розвитку сучасних теорій.

35) Теорія хаосу – математичний апарат, описуючий поведінку деяких нелінійних динамічних систем, підтверджуючих, при визначених умовах, явище, відоме як хаос, яке характеризується сильною чутливістю поведінки системи до початкових умов. Прикладами такої системи є атмосфера, суспільство як система комунікацій і його підсистеми: ек, політ і інші соц системи. Найбільший внесок в теорію синергетики, безперечно, зробили філософи й науковці ХІХ—ХХ століть Б.П. Білоусова, Г Хакен, І. Пригожин, І. Стенгерс, Є. Шредингер.

Синергетичний синтез знання і виникаюче на його основі нове бачення світу, яке пов'язане з пізнанням процесів самоорганізації, розкриттям глибокого зв'язку між порядком і хаосом, зворотними і незворотними процесами.

Йдеться, по-перше, про структурну спільність, єдину симетрію форм у живій й неживій природі. По-друге, існує функціональна спільність процесів самоорганізації.

Синергетика розкриває загальні, універсальні механізми самоорганізації. Вона робить зрозумілими ті закони, за якими складається, пишеться малюнок подій в самих різноманітних галузях та масштабах дійсності.

Хаос можна поділити на 3 рівні. Хаос І рівня - те, що ми вже бачимо, але чого ще не розуміємо. Хаос ІІ - те, чого ми ще не знаємо, про що ми поки що навіть не здогадуємося, темний простір абсолютно невідомого, що може завтра або через багато років стати у порядок денний пізнання-перетворення. Хаос ІІІ - те, чого ми ніколи не зрозуміємо, або чудо.

Синергетика:По-перше, саме через синергетичні уявлення стають цікавими і плідними виявлення значущості соціальних тенденцій, які формували образ життя, мислення та діяльності людини Йдеться про аналіз різноманітних історичних моделей соціального правління. По-друге, за допомогою синергетичного бачення процесу творчого мислення уможливлюється пояснення первинних умов для "винародження" спалахів інтуїції, враховуючи досвід медитації. По-третє, те, що називається в синергетиці біфуркацією, має глибокі аналогії в культурі.

36) Теми магістерських наукових досліджень повинні відповідати напрямку професійного спрямування згідно зі спеціалізацією.      Теми магістерських робіт розробляються професорсько-викладацьким складом факультету Університету

Якщо самостійно можна визначитися з напрямком виконання роботи, то її конкретну тему важко сформулювати одразу, з першої спроби. Тому в цьому процесі необхідні постійні консультації з викладачем – потенційним науковим керівником. Формулювання теми магістерської роботи є відповідальним моментом і свідчить про рівень знань і наукову культуру слухача та його наукового керівника. У формулюванні теми має бути відображений проблемний аспект роботи відповідно до обраного об’єкта і предмета дослідження. Необхідно пам'ятати, що після затвердження тем магістерських робіт внесення змін у формулювання тем не допускається. Некоректно сформульована тема впливає на оцінку роботи під час її захисту і може бути змінена рішенням державної екзаменаційної комісії, що є негативним індикатором якості процесу підготовки магістерських робіт.

37) Наукове дослідження - це процес вивчення певного об'єкта (предмета або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей. У методології наукових досліджень розрізняють поняття "об'єкт" і "предмет" пізнання. Об'єктом пізнання прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, а предметом пізнання - досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об'єкта. Наприклад, усі суспільні науки в принципі пізнають один об'єкт -суспільство, але мають різні предмети; політична економія - систему виробничих відносин, економічна статистика - кількісну сторону економічних явищ; бухгалтерський облік, аналіз і аудит - господарську діяльність підприємців та ін.

Об'єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ та форми його відображення у свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідомості, відбираються відповідно до мети дослідження. Досліджувати можна не тільки емпіричний об'єкт (якість продукції, собівартість виробів), а й теоретичний (дія закону вартості).

38) Суч методологія спрямована на вивчення методів наукового пізнання і способів орг-ї д-ті.

Методологія грунтується на сприйнятті наукового знання як інтерсуб’єктивного і деперсоніфікованого.

Методи, які вона вивчає і узагальнює, розрах-і на фіксацію об’єктивної реальності без домішок суб’єктивних нашарувань.

Мета методології – забезпечити наукове та емпіричнепізнання шляхом використання сукупності соц-о перевірених правил, норм і прийомів дослідження.

Ця сук-ть способів д-ті і вимог до думаючої людини форм-ся на основі закономірностей пошуку наукового знання.

Методологія спирається на нормат-раціональні основи дослідження і розуміється, по-перше, як с-ма принципів і способів орг-ї теорет і практич д-ті і, по-друге, як вчення про цю с-му.

Отже, методологія є перш за все сук-тю реально використовуваних в певній галузі науки або певного дослідження принципів наук досліджень.

В цьому випадку методологія “зближається” за своїм смислом з методом, виражаючи його суттєві риси.

Особливістю методологічних принципів є те, що вони виступають теоретичним знанням, яке відіграє роль своєрідного засобу наукового пізнання.

Припускається, що методолог знає “тайну” методу, володіє технологією мислення.

Тому методологія рег-є пізнавальний процес з врах-ням суч рівня знань та уявлення про існуючий світ.