4.1.3. Рекультивація і ренатуралізація земель. Лісотехнічні і ландшафтні меліорації

Рекультивація земель. Термін рекультивація одержав поширення з розвитком відкритого способу видобутку корисних копалин. Рекультивацію здійснювали на землях, що утратили господарську цінність і стали джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Проте на сьогодні визначення “рекультивація” набуло більш широко сенсу – це не лише відтворення ґрунтової родючості, це процес відновлення ландшафту.

Рекультивація земель (від лат. re – повторна, відновлююча, відтворююча дія, cultivo – обробляю) – це комплекс робіт, спрямованих як на часткове перетворення природних територіальних комплексів, порушених промисловістю, так і на створення на їхньому місці ще більш продуктивних і раціонально організованих елементів культурних антропогенних ландшафтів, які б гармонійно доповнювали природні, тобто забезпечували оптимізацію технічних ландшафтів, поліпшили умови навколишнього природного середовища.

Об'єктами рекультивації є порушені землі – території, на яких порушені, зруйновані або цілком знищені компоненти природи: рослинний і ґрунтовий покрив, ґрунти, підземні води, місцева гідрографічна мережа (струмки, джерела, малі ріки, озера і т.д.), змінений рельєф місцевості. До порушених земель відносяться також забруднені землі, тобто землі, на яких у компонентах природи відбулося збільшення вмісту речовин, що викликає негативні токсично-екологічні наслідки для всього живого.

Залежно від виду антропогенної діяльності порушені землі утворюються:

- при видобутку торфу, нерудних будівельних матеріалів та виробництві відкритих гірських робіт (кар'єрні виїмки, внутрішні і зовнішні відвали, фрезерні поля, кар'єри гідроторфу тощо);

- при виробництві підземних розробок (провали, прогини, шахтні відвали (терикони));

- при функціонуванні урбанізованих територій (золовідвали, шлаковідвали, шламонакопичувачі, смітники твердих побутових відходів тощо);

- при проведенні розвідницьких і дослідницьких робіт (ділянки земель з порушеним рослинним і ґрунтовим покривом, а також ділянки земель, забруднені нафтою, нафтопродуктами й іншими забруднювачами);

- при виконанні будівельних і експлуатаційних робіт (ділянки земель з порушеним рослинним і ґрунтовим покривом, території земель, що піддаються підтопленню, затопленню й ерозійним процесам, а також насипи, кавальєри, відвали, гідровідвали тощо);

- при технологічних процесах при одержанні матеріалів, речовин, електричної енергії (землі, забруднені аерозолями і пиловими викидами, органічними і неорганічними речовинами, радіоактивними елементами);

- при сільськогосподарському виробництві (землі, забруднені пестицидами, стічними водами і добривами, а також засолені, еродовані і малопродуктивні землі);

- при військових діях, виробництві зброї, техногенних катастрофах (землі, забруднені радіоактивними, отруйними, токсичними органічними і неорганічними речовинами, небезпечними бактеріологічними компонентами тощо).

Найбільш поширеними напрямами рекультивації порушених земель є:

а) сільськогосподарський;

б) лісогосподарський;

в) водогосподарський;

г) рекреаційний;

д) санітарно-гігієнічний;

е) будівельний.

Сільськогосподарський напрям рекультивації – для цієї мети використовують невисокі відвали розкривних порід, на яких без значних витрат можна провести технічну рекультивацію, що передбачала б нанесення на сплановану поверхню відвалів шару родючого ґрунту або потенційно родючих розкривних порід.

Лісогосподарський напрям проводиться з метою збільшення лісового фонду або в умовах складного технологічного рельєфу.

Водогосподарський напрям передбачає використання кар’єрних виїмок для різноманітних водоймищ (рибницьких, для плавальних басейнів, рекреаційних зон тощо).

Рекреаційний напрям доцільний поблизу населених пунктів у поєднанні з водогосподарським напрямом.

Санітарно-гігієнічні рекультивації необхідні в усіх зонах поблизу населених пунктів і промислових підприємств у випадку необхідності біологічної або технічної консервації порушених земель, які негативно впливають на довкілля.

Будівельний напрям передбачає приведення порушених земель до стану, придатного для промислового й цивільного будівництва.

Ренатуралізація земель. В основі ренатуралізації (консервації) лежить процес відновлення природного ландшафту шляхом виведення частини непродуктивних земель (перш за все еродованих та малоцінних у господарському відношенні – підтоплених, засолених, дефльованих) зі стану активно використовуваних, з їхнім подальшим залуженням, залісненням, а частини з них – для проходження різних стадій відновлювальних сукцесій (послідовних змін одних спільнот організмів іншими) з метою повернення природного рослинного покриву. Цим шляхом пішли більшість європейських країн, Сполучені Штати та інші. Наприклад, розораність земель у Франції близько 31 %, тоді як України біля 56 %.

Ренатуралізація (від лат. re – повторна, відновлююча, відтворююча дія, naturalis – природний, натуральний, дослівно “відновлення природи”) – система заходів, спрямованих на відтворення природного середовища з метою поліпшення умов життя і відпочинку, збереження біологічного й ландшафтного різноманіття, сприяння міграції, розмноженню чи поширенню певних видів рослин і тварин.

Об’єктами ренатуралізації (консервації) є:

- деградовані землі:

а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо;

б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші;

- малопродуктивні землі:

сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Основними видами ренатуралізації земель є їхнє залуження та залісення.

Лісотехнічні меліорації. Ліс у сучасному природно-суспільному середовищі виконує важливі функції: еколого-природну (кліматорегулюючу, водорегулюючу, ґрунтозахисну), еколого-господарську, еколого-соціальну, соціально-економічну.

Лісотехнічні меліорації — це вид використання лісу з метою поліпшення природних умов сільськогосподарського виробництва і навколишнього середовища.

Основними лісомеліоративними насадження є такі: полезахисні, водорегулюючі, прибалкові смуги, а також лісосмуги на зрошуваних землях, смуги і насадження у садах, на пасовищах, пісках, навколо ставків і в заплавах річок, у горах, уподовж доріг, на відвалах гірських виробітків, озеленювально-декоративні насадження.

Полезахисні лісові смуги (вітрорегулюючі, стокорегулюючі, прибалкові, садозахисні) призначені для захисту полів від вітрової ерозії, сільськогосподарських культур від суховіїв, засух і запорошених буревіїв, регулювання снігорозподілення, поверхневого стоку, поглинання, розпилювання і запобігання його концентрації, кольматації твердого стоку, запобігання утворенню розмивів, знесення снігу в балки, поліпшення мікроклімату. Снігозатримання сприяє значній економії водних ресурсів при зрошувальних меліораціях.

Яружно-балково-долинні лісові смуги (схилозахисні, руслозахисні, водоймо- та берегозахісні) призначені для перетворення в корисні угіддя схилів, кольматації і регулювання грязьово-водних потоків, поглинання і регулювання стоку, запобігання утворенню донних розмивів і пошкодження гідротехнічних споруд, захисту водних джерел від замулювання берегів, від абразії і розмивів, прикрашення місць масового відпочинку.

Піщано-пасовищні лісові смуги (піщанозахисні, захист пасовищ та тварин) призначені для запобігання розвіюванню і перенесенню піску, його закріплення, підвищення продуктивності пасовищ, захисту тварин від літньої спеки і осінньо-зимових негод.

Гірськомеліоративні лісові смуги (гірськозахисні, рекультиваційні) призначені для регулювання поверхневого стоку, запобігання руйнування схилів, утворення осипів, обвалів і селів, рекультивації відвалів гірських виробітків, введення землі в господарський обіг і прикрашення техногенних ландшафтів.

Озеленювальні лісові смуги (декоративні, селищно-захисні) призначені для поліпшення природного середовища, місць відпочинку, захисту селищ, польових станів, складів і сховищ від заносів, сильних вітрів, пожеж.

Придорожні лісові смуги призначені для запобігання занесення доріг і придорожніх ліній зв'язку піском і снігом, захисту їх від штормових вітрів, заїздів транспорту, прикрашення придорожніх смуг.

Лісові смуги й інші меліоративні насадження використовуються для виробництва деревини, збору плодів, ягід, грибів, лікарських і технічних рослин. Захисні насадження збагачують фауну, є її кормовою базою, екологічним ядром розселення. Заселення лісонасаджень комахоїдними птахами й дрібними хижаками полегшує боротьбу з сільськогосподарськими шкідниками та гризунами. Крім того, медоносні деревні й чагарникові породи сприяють значному піднесенню продуктивності бджільництва.

Лісонасадження на зрошуваних землях. Зрошуване землеробство може бути високоефективним тільки в разі здійснення комплексу меліоративних заходів, де важлива роль належить захисному лісорозведенню.

Під захистом лісових смуг швидкість вітру і його турбулентний обмін зменшуються, вологість повітря підвищується (при суховіях вона в 2...3 рази вище), випаровування вологи зменшується на 20...25 %. Якщо в Степу співвідношення опадів до випаровування вологи з ґрунту приблизно дорівнює 0,5...0,6, то під дією лісових смуг воно підвищується до 0,9, що наближається до умов Лісостепу. Зниження випаровуваності на полях, захищених лісосмугами, особливо важливе в умовах зрошуваного землеробства, де дає змогу поливну норму зменшити на 10...15 %.

Лісонасадження регулюють розподіл снігу на полях, що, в свою чергу, впливає на глибину промерзання ґрунту і швидкість його відтавання, інтенсивність поверхневого стоку і проникнення води у ґрунт, а в кінцевому підсумку – на зимівлю озимих культур. На землях, де правильно створені системи лісових смуг, запаси води в снігу на міжсмужних полях у 1,2...1,4 рази більші ніж на відкритих.

Ланшафтні меліорації. На сьогодні в сільськогосподарських меліораціях починає формуватися новий перспективний напрям – ландшафтні меліорації, що представляють собою комплекс меліоративних заходів, спрямованих на поліпшення умов виконання ландшафтом соціально-економічних функцій.

Об’єктом ландшафтних меліорацій є ландшафт (від нім. land – земля, scaf – суфікс, що виражає взаємозв’язок, взаємозалежність) – генетично однорідна територіальна система, що складається із взаємозв’язаних природних й антропогенних комплексів. Кожен ландшафт як регіональне природне утворення має індивідуальний зовнішній вигляд і внутрішню структуру.

Під природним ландшафтом розуміють ландшафт, що складається з взаємодіючих природних компонентів і формується під впливом природних процесів. Антропогенний ландшафт – це ландшафт, що складається з взаємодіючих природних і антропогенних компонентів і формується під впливом діяльності людини і природних процесів. До природних компонентів відносять повітря, поверхневі і підземні води, гірські породи, ґрунти, рослинний і тваринний світ, а до антропогенних – всі об'єкти виробничої і невиробничої діяльності людини.