Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Договір комерційної концесії.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
634.37 Кб
Скачать

37. Характеристика майнових відносин у договорах про розподіл продукції.

Треба визнати, що майнові права (хоча вони вже й визнані річчю, майном) ніде – ні в ЦК, ні в податковому законодавстві – не ототожнюються з нерухомістю як такі. До того ж іноді на речові права поширюється той же режим правового регулювання, що діє стосовно права власності на нерухомість (наприклад, ст. 182 ЦК потребує державної реєстрації як права власності на нерухомість, так й інших речових прав на неї), але ці випадки, на наш погляд, лише посилюють диференціацію зазначених об’єктів цивільних прав.

Проте цивільне право не забороняє учасникам договору купівлі-продажу майнових прав згодом замінити предмет договору: на місце продажу права поставити продаж нерухомості як такий (новація). Зрозуміло, за таких обставин змінюється й режим цивільно-правового, а також податкового регулювання цієї операції.

Стаття 23. Право власності на майно, створене або придбане інвестором для виконання угоди про розподіл продукції.

1. Майно, створене або придбане інвестором для виконання

угоди про розподіл продукції, є власністю інвестора.

Право власності на таке майно переходить від інвестора до

держави з дня, коли вартість зазначеного майна повністю

відшкодована компенсаційною продукцією, або з дня припинення дії

угоди про розподіл продукції на умовах і в порядку, передбачених

угодою.

2. Після переходу до держави права власності на майно,

створене або придбане інвестором для виконання угоди про розподіл

продукції, інвестор протягом строку дії угоди має переважне право

на користування таким майном для виконання передбачених угодою

робіт.

3. Право інвестора на користування майном, що перейшло у

власність держави, та умови користування визначаються виключно

угодою про розподіл продукції.

{ Статтю 23 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 5406-VI

( 5406-17 ) від 02.10.2012 }

38. Поняття та порядок укладання зовнішньоекономічних договорів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контр- агентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України.

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється Законом. Термін «право» означає чинне в державі право, за винятком колізійних норм. Угода сторін про вибір права повинна бути явно виявлена або явно випливати з умов договору або поведінки сторін.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Найбільш поширеним у міжнародній практиці є контракт купівлі-продажу, предметом якого є майно. Згідно з цим контрактом продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Укладення зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу, права і обов’язки продавця і покупця, які виникають із таких договорів, регулюються також Конвенцією Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. Згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР Україна приєдналась до Конвенції 23 серпня 1989 р.