69. Економічна суть та структура неоконсервативного напряму

Перегрупування основних напрямів економічної думки в середині 70-х рр. ХХ ст.:

- втрата кейнсіанством ролі теоретичного лідера;

- актуалізація неокласики у вигляді економічного неоконсерватизму;

- перетворення неокласики на провідний напрям економічної науки.

Основні причини піднесення економічного неоконсерватизму :

1) розгортання світових економічних криз 1974-1975 рр., 1980-1982 рр., модифікація циклу внаслідок "взаємонакладення" його фаз, що привело до поглинення фаз пожвавлення та піднесення, подовження спаду та стагнації;

2) виникнення стагфляції (одночасного спаду та інфляції), яка унеможливлювала використання кейнсіанської макроекономічної стабілізаційної політики;

3) переплетіння циклічних криз із структурними: валютно-фінансовою, енергетичною, екологічною, економічною кризами та кризою індустріалізму;

4) негативні прояви надмірного розгортання державно-бюрократичних структур та їх недостатня ефективність.

Особливості неоконсерватизму:

- ідейна спадкоємність з відродженим класичним ринковим лібералізмом Сміта та Сея;

- активне протистояння інтенсивному державному регулюванню ринку;

- зміна пріоритетів у здійсненні макроекономічної політики - переорієнтування з фіскалізму на монетаризм;

- поєднання неокласичного аналізу ринкової рівноваги з практикою державного регулювання економіки.

Структура економічного неоконсерватизму

• монетаризм - центральна теорія неоконсерватизму (на чолі із М.Фрідменом - засновником чиказької школи неолібералізму);

• теорія економіки пропозиції (А.Лаффер, Дж.Гілдер, П.Робертс, Р.Манделла);

• нова класична макроекономіка - теорія раціональних очікувань (Дж.Мут, Р.Лукас, Т.Сарджент, Н.Уоллес).

70. Економічні погляди м. Фрідмена як ідеолога сучасного монетаризму.

У широкому розумінні монетаризм — це всі економічні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов’язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу.

М. Фрідмен став ідеологом сучасного монетаризму. Він обґрунтував вплив грошових факторів на загально­економічні процеси. Нові монетаристські підходи, що ввів Фрідмен, зводяться до таких основних поло­жень:

• критики економічної політики, яка базується на кейнсіанських методах державного регулювання.

• основний ін­струмент управління економікою – політика регулювання грошової маси.

• проголошення приватного підприємництва єдиною рушійною силою економічного розвитку.

• реабілітації закону Сея.

У сфері практичної реалізації монетаристських концепцій також можна виокремити кілька елементів, а саме:

• перебудову бюджетного механізму.

• відмову від бюджетного впливу на виробництво.

• зменшен­ня бюджетних витрат.

• дерегулювання певних сфер господарства.

• по­слаблення юридичної регламентації господарської діяльності.

• прива­тизацію окремих секторів економіки.

• скорочення соціальної інфра­структури та соціальних програм.

М. Фрідмен також виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, аби що­річно збільшувати кількість грошей у обігу на 3—5 % (“грошове пра­вило” монетаризму).