57. Теоретичні основи та методологічні особливості маржиналізму.

Маржиналізм — напрям економічної теорії кінця XIX ст., який широко використовується в аналізі економічних процесів і законів граничної величини

Основна ідея маржиналізму — це дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка).

Причини виникнення маржиналізму:

• Поглиблення поділу праці;

• Розширення капіталістичного ринку;

• Зростання взаємозалежності та конкурентної боротьби між економічними суб’єктами;

• ускладнення ринкової кон'юнктури;

• зростання ролі споживчого вибору та якісних характеристик ринкових благ;

• Вплив розвитку точних наук (вища математика) та гуманітарних наук (філософія, психологія).

Методологічні особливості маржиналізму:

• Суб'єктивно-психологічний підхід - дослідження та інтерпретація економічних процесів з позиції їх суб'єктивного сприйняття господарюючими індивідами. В центрі уваги - суб'єктивні оцінки втрат та вигод індивідів від участі в ринкових процесах.

• Методологічний індивідуалізм - аналіз економічної поведінки індивідів, дослідження індивідуальних господарств.

• Основний об'єкт аналізу - сфера споживання, суб'єкт - споживач; утвердження примату споживання над виробництвом.

• Цінність блага визначається корисним ефектом блага, а не витратами факторів виробництва, як це було властиво класичній школі.

• Переважне оперування граничними величинами на відміну від класичної школи, яка використовувала сумарні та середні величини.

• Метод ранжування досліджуваних споживчих благ та їх корисних ефектів - ряд ринкових благ розглядається у певній визначеній послідовності їх споживання чи використання.

• Ідеологічна нейтральність (позитивізм), позаісторичний та позасоціальний аналіз. Ці підходи втілились у так званому методі робінзонад, згідно з яким об'єктом дослідження обирався умовний, вилучений з конкретного соціального оточення індивід (Робінзон), наділений раціональною свідомістю, поставлений в умови обмеження ресурсів, та такий, що здійснює в цих умовах раціональний вибір та господарювання.

58. Основні етапи здійснення маржинальної наукової революції.

В історії економічних учень виділяють два етапи маржинальної революції.

1-й етап (70—80-ті pp. XIX ст.) — започаткування "суб'єктивного напряму" в політичній економії та теорії граничної корисності як основ цінності. На цьому етапі серед представників маржинальної теорії найбільше визнання здобув К. Менгер, який очолив австрійську школу маржиналістів. Його школа, у якій активно співпрацювали також Ф. Візер, О. Бем-Баверк та інші вчені, виступала проти історичного і соціологічного підходів в економічній теорії, обстоюючи, як і класична школа, "чисту економічну науку". При цьому теорія граничної корисності товару проголошувалась "школою" основною умовою визначення його вартості, а сама оцінка корисності визнавалась психологічною характеристикою з позицій конкретної людини.

Характерні риси:

• суб’єктивно-психологічний підхід;

• причинно-наслідковий аналіз;

• визначення цінності економічних благ вихідною категорією наукових досліджень;

• обґрунтування теорії граничної корисності як головної умови визначення цінності товарів;

• визнання пріоритетності сфери споживання щодо сфери виробництва;

2-й етап (90-ті pp. XIX ст.) — започаткування неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб'єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції знайшли відображення у творах А. Маршалла, Д.Б. Кларка, В. Парето та ін. Залучення нового методологічного інструментарію сприяло розвитку та збагаченню методології економічних досліджень на основі впровадження математичного моделювання економічних процесів як засобу реалізації концепції економічної рівноваги на мікрорівні. Водночас відбулося звуження предметного простору економічної науки в результаті вилучення з аналізу соціальних та макроекономічних проблем.

Характерні риси:

• відмова від суб’єктивно-психологічного підходу;

• заміна причинно-наслідкого методу функціональним;

• відмова від пошуку вихідної категорії та першопричини ціни;

• створення єдиної двокритеріальної теорії ціни, заснованої на одночасному вимірі граничних витрат і граничної корисності;

поєднання сфери виробництва і сфери споживання у єдину цілісну систему економічного аналізу;