52. Нова історична школа.

Подальша еволюція історичного напряму в економічній думці Німеччини привела до формування та розвитку нової історичної школи у 70-90-ті рр. ХІХ ст.

Основними її представниками були Г.Шмоллер, Л.Брентано, К.Бюхер.

Нова історична школа розвинула методологічні традиції старої історичної школи:

• врахуванням соціальних, правових та широкого кола інших неекономічних факторів економічного розвитку;

• впровадженням етичного методу;

• врахуванням економічної ролі держави;

• розробкою консервативного (Г.Шмоллер) та ліберально-реформістського (Л.Брентано) варіантів соціально-економічної політики.

Консервативну течію нової історичної школи очолив Г. Шмоллер.

Визначальні риси теорії Шмоллера:

• концептуальне заперечення теоретичного характеру політичної економії; вчений вважав, що сучасна йому економічна наука мала цілком зосередитись на зборі статистичного та фактичного матеріалу, теоретичне пояснення якого вважав передчасним;

• домінування історико-емпіричного підходу у дослідженні генезису та подальшої еволюції національної господарської системи;

• міждисциплінарний підхід, що полягав у включенні в історико-економічні дослідження елементів етнографічного, психологічного, соціального, етичного аналізу.

Консерватизм його ідейно-теоретичних поглядів полягав у проголошенні "могутнього, законного монархізму", "мудрого і твердого уряду" основними умовами ефективного розвитку суспільства та економіки.

Г.Шмоллер визнавав більш дієздатними режими авторитарного типу. З метою запобігання соціальних потрясінь закликав правлячі класи до здійснення соціально-економічних реформ згори.

Л. Брентано очолював ліберально-реформістську течію нової історичної школи та соціального руху, виступав активним ідеологом, організатором та популяризатором тред-юніонізму в Німеччині.

• В економічній науці, як і Шмоллер, був прихильником емпіризму та противником загальних теоретичних підходів.

• Головною запорукою класового миру та соціального прогресу вважав діяльність профспілок.

• Л.Брентано відомий як засновник ідеї "організованого капіталізму", вагомим фактором якого вважав діяльність картелів, які породжують тенденції планомірності та покращення економічного становища робітників.

53. Теоретико-методологічний внесок новітньої історичної школи.

Значним кроком у подальшому розвитку методології та теорії історичного напряму стали наукові ідеї та теоретичні дослідження В.Зомбарта (1863-1941) та М.Вебера (1864-1920).

Основні праці В.Зомбарта - "Соціалізм і соціальний рух в ХІХ ст." (1897), "Євреї та господарське життя" (1911), "Сучасний капіталізм" (1902-1927), "Німецький капіталізм" (1934), у яких

• досліджувалась історія капіталізму як реалізація буржуазного господарського духу,

• розроблялись ідеї економічного націоналізму, "соціального плюралізму", яка передувала теорії змішаної економіки

• містилось теоретичне обгрунтування фашистської економіки.

Основні праці М.Вебера - "Протестантська етика та дух капіталізму" (1905), "Господарська етика світових релігій" (1916-1919), "Історія господарства" (1923).

Вебером досліджувався

• генезис капіталізму,

• вплив релігійно-етичних принципів на господарський розвиток,

• вплив протестантизму на формування підприємницької системи,

• започаткована концепція "ідеальних типів" як інструмент теоретичного дослідження історичної багатоманітності господарського життя.

В.Зомбартом та М.Вебером врахувався пріоритет духовного, етико-психологічного, фактору в історичному господарському розвитку, зокрема, в генезисі капіталізму.

Найбільш вагомим і впливовим для західного суспільствознавства ХХ ст. стало дослідження М.Вебером зародження та розвитку капіталізму як форми форми цивілізації та економічної системи підприємницьких відносин. Найбільш вагомим фактором він вважав для народів Європи етичні принципи протестантизму - індивідуалізм, прагматизм, раціональність, ощадливість.