45. Економічні погляди д.Рікардо.

Одним з провідних наступників А.Сміта в Англії став Д.Рікардо (1772-1823). Його основна праця "Принципи політичної економії та оподаткування" (1817) містить дослідження практично всіх проблем економічної теорії початку ХІХ ст. - від теорії вартості до проблем економічного зростання та міжнародної торгівлі.

Вивчаючи внесок Д.Рікардо у розвиток класичної політекономії, слід звернути увагу на такі визначальні риси його методології та теорії:

- визначення предмету економічної науки вивченням законів розподілу доходів, створюваних у сфері матеріального виробництва;

- вдосконалення та універсалізація методу логічної абстракції (сходження від абстрактного до конкретного);

- послідовна розробка трудової теорії вартості як вихідного методологічного принципу власної теоретичної системи (означений підхід був надалі наслідуваний та розвинутий К.Марксом);

- паралельна розробка теорії витрат виробництва як сукупності витрат праці та капіталу (означений підхід наслідували в класичній школі Дж.С.Мілль, в неокласиці -А.Маршалл);

- розробка теорії доходів та їх розподілу, розкриття їх економічної природи та взаємної протилежності в структурі вартості товару;

- створення найбільш грунтовної в класичній теоретичній спадщині теорії диференційної ренти першої (за родючістю землі та місцезнаходженням);

- розробка проблем міжнародного поділу праці та зовнішньої торгівлі на основі відкритого Д.Рікардо принципу порівняльних переваг.

Д.Рікардо сприйняв і розвинув трудову теорію вартості А.Сміта, але при цьому універсалізував її, поширивши передусім на капіталістичне товарне виробництво.

Розвиток теорії вартості А. Сміта Давідом Рікардо: учений розрізняв

- споживну та мінову вартості,

- просту і складну працю,

- індивідуальну та суспільно-необхідну працю,

- суспільно-необхідну працю вважав мірилом вартості,

- визначав витрати праці робочим часом.

Рікардіанський варіант трудової теорії вартості як найбільш досконалий і грунтовно розроблений в класичній політекономії був надалі успадкований і розвинутий в теоретичній спадщині К.Маркса в якості визначальної методологічної основи аналізу капіталізму. Ця складова вчення Д.Рікардо інтерпретувалась в марксистській літературі як вище досягнення вченого і класичної школи в цілому, внаслідок чого його постать традиційно вважалась найбільш визначною серед класиків.

Представниками неокласики, навпаки, заперечувалась наукова вагомість трудової теорії вартості Рікардо. Маючи саме її на увазі, засновник англійського маржиналізму У.Ст.Джевонс писав, що Рікардо "спрямував візок економічної науки в хибному напрямі".

Центральне місце в теорії Д.Рікардо займала проблема доходів та їх розподілу. Слід звернути увагу на рікардіанську інтерпретацію заробітної плати як ціни праці. Д.Рікардо розрізняв природну ціну праці, яка визначається вартістю основних засобів існування, та ринкову, що відхиляється під впливом попиту та пропозиції на працю. Вчений поділяв поширений серед сучасників (Т.Р.Мальтус) відверто песимістичний погляд на переважання тенденції до зниження реальної заробітної плати під впливом а) зростаючих темпів народонаселення; б) подорожчання засобів існування робітників в умовах включення в господарський оборот гірших земель та дії закону спадної родючості грунту.

Прибуток Рікардо інтерпретував як надлишок вартості товару над рівнем зарплати. Визнавав тенденцію норми прибутку до зниження з розвитком економіки та продуктивних сил суспільства. Також детально дослідив проблему співвідношення доходів як складових вартості, обгрунтував взаємопротилежні тенденції руху зарплати та прибутку.

Значним внеском в класичну теорію доходів вважається теорія диференційної ренти Рікардо. Вчений дослідив обумовленість дифренти першої природною родючостю та місцезнаходженням землі. Теорію ренти він розробив на основі трудової теорії вартості та закону спадної родючості землі.

В теорії відтворення і криз Д.Рікардо поділяв погляди Ж.Б.Сея на здатність конкурентного ринку до цілковитого автоматичного саморегулювання, а тому заперечував можливість загального надвиробництва та криз реалізації національного продукту.

Слід звернути також увагу на пріоритетність розробки Д.Рікардо принципу порівняльних переваг для зовнішньоекономічної діяльності. Вона не тільки доповнювала та розвивала теорію абсолютних переваг А.Сміта, але й започаткувала методологію альтернативного економічного мислення в політекономії. Згідно з обгрунтованим підходом Д.Рікардо принципом порівняльних переваг кожна країна мала спеціалізуватись на виробництві товарів, які мають вищу якість та максимальну порівняльну ефективність. Теорія порівняльних переваг Д.Рікардо побудована на розумінні альтернативної природи виробничих витрат як витрат, що вимірюються втраченими можливостями при відмові від інших альтернативних варіантів застосування виробничих ресурсів. Цей підхід став фундаментальним в сучасному мікроекономічному аналізі та, зрозуміло, знайшов базове застосування в теорії міжнародної економіки.