3. Державна земельна політика України: актуальні питання правового забезпечення

Актуальні проблеми держ зем. Політики України:

Відсутність стратегії розвитку земельних відносин, використання та охорони земель; Недоліки в організаційному забезпеченні процесів формування та реалізації земельної політики; Проблеми земельного кодексу; Відсутність належної системи реєстрації земель; Неефективне використання бюджетних коштів.

Основними шляхами розвитку земельної політики є:

повна персоніфікація власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

створення державної системи реєстрації прав власності на земельні ділянки та розташоване на них нерухоме майно;

удосконалення методики оцінки земель, урахування вартості землі сільськогосподарського призначення при збалансуванні міжгалузевих відносин;

формування інфраструктури ринку землі;

створення системи земельного іпотечного кредитування;

впровадження і фінансове забезпечення загальнодержавних програм використання та охорони земель, зокрема зменшення розораності земель, системи захисту їх від водної і вітрової ерозії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекультивації порушених земель, стандартизації та нормування у сфері охорони земель;

включення проектів організації територій новостворених землеволодінь та землекористувань до бізнес-планів відповідних сільськогосподарських підприємств;

4. Предмет земельного права

У теорії права є загальновизнаним, що наявність особливого предмету правового регулювання (кола однорідних суспільних відносин, що регулюються) є обов’язковим критерієм виділення окремої галузі права¹.

Предметом земельного права прийнято вважати земельні відносини².

У ст.2 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) земельні відносини визначені як «суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею», тобто відносини власності на землю. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що, виходячи із реального змісту земельно-правового регулювання, земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель³, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо. Загалом, положенням ст.2, позбавленим регулятивного значення, взагалі не місце в законі.

На наш погляд, узагальнюючи існуючі в доктрині земельного права визначення земельних відносин⁴, їх можна визначити як відносини, що пов’язані із використанням, охороною та відтворенням земель.

У правовій доктрині, особливо російській, можна зустріти широке розуміння предмету земельного права (або «права нерухомості»), як такого, що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові відносини⁵. Для української правової доктрини такий підхід не властивий.

Предмет галузі права є основним критерієм її виділення та відмежування від інших правових галузей. Водночас, при спробі визначити предмет земельного права, ми можемо зустріти безліч наукових підходів, які суттєво різняться між собою. При цьому, проблематика визначення предмету земельного права в більшості випадків є методологічною та полягає у наступному:

1) чи слід включати до предмету земельного права відносини щодо цивільного обігу земельних ділянок, враховуючи те, що земля як нерухомість та товар є об’єктом цивільного права?

2) чи слід включати до предмету земельного права відносини щодо раціонального використання та охорони земельних ресурсів (ґрунтів тощо), враховуючи те, що ці питання охоплюються підгалуззю екологічного права – природо ресурсним правом?

Виділимо основні підходи до визначення предмету земельного права:

1) цивільно-правовий, він же – нормативний (на мою думку, занадто звужений і схоластичний) – згідно ст. 2 ЗК України, земельні відносини - суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права, оскільки земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо.

2) еколого-правовий (на мою думку, занадто поверхневий) – з позицій М. В. Шульги, предметом земельного права є «вольові суспільні відносини, об’єктом яких є земля як складова частина біосфери, що забезпечує належне існування флори і фауни та життєдіяльності людини».

3) земельно-правовий (найбільш вдалий) - В. В. Носік визначає предмет земельного права як «врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб’єктами у процесі здійснення права власності на землю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб’єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави».

4) комплексний (для української доктрини не властивий) – у російській земельно-правовій науці можна зустріти широке розуміння предмету земельного права (або «права нерухомості»), як такого, що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові відносини.