Диспансеризація

Хворі зі спадковими тромбоцитопатіями підлягають постійному диспансерному нагляду гематолога.

Хворим з тромбоцитопатіями протипоказано застосування таких лікарських препаратів: нестероїдні протизапальні. Особливо аспірин, вазодилятатори, сульфаніламіди. Карбеніцилін, антиагреганти, снодійні, аміназин, гемодез, реополіглюкін, нітрофуринові препарати.

За наявності геморагічного синдрому рекомендують протирецидивні курси препаратів, які поліпшують адгезивно-агрегаційну функцію тромбоцитів, фітотерапію (горобина, кропива, звіробій, шипшина, лист та ягоди полуниці, водяний перець).

Санація вогнищ хронічної інфекції, терапія гельмінтозів, дисбіозів. Протипоказані фізіопроцедури.

Група фізичного виховання при легких формах - основна, при середньоважких – підготовча.

Геморагічний васкуліт (гв)

Хвороба Шенлейна-Геноха, анафілактична пурпура, геморагічний імунний мікротромбоваскуліт) – алергійний системний гіперсенсивний васкуліт, що протікає з ураженням мікроциркуляторного річища та виявляється симетричними ексудативно-геморагічними висипаннями на шкірі, артритами, ураженним шлунково-кишкового тракту та нирок.

ГВ серед системних васкулітів посідає лідуюче положення, він зустрічається з частотою 23-25 на 10000 дитячого населення віком до 14 років. По-друге, поряд з частотою і «омолодженням» ГВ за останні роки виявляється тенденція до збільшення питомої ваги тяжких його форм (блискавичних, абдомінальних).

За даними деяких дослідників, абдомінальна форма ГВ є основним «постачальником» тяжких варіантів його перебігу та реєструється приблизно у 2/3 хворих. По-третє, перебіг ГВ майже в кожного п’ятого хворого (20%) проявляється розвитком ускладнень у вигляді гломерулонефриту з формуванням у непоодиноких випадках хронічної недостатності.

Аналіз даних літературних про захворювання дітей на ГВ як в Україні, так і за кордоном показує, що в сучасний період це захворювання набуло широкого поширення.

Результати останніх досліджень свідчать, що показник захворюваності на геморагічний васкуліт становить в Україні 4,9 на 10000 населення дітей до 14 років. При цьому встановлено, що у кожної третьої дитини, яка захворіла на ГВ, розвивається ураження нирок (гломерулонефрит).

Враховуючи брак відомостей літератури про поширеність ГВ та суперечливість даних про епідеміологію захворювання, проведено дослідження його частоти й особливостей в Харківському регіоні за звертаннями шляхом аналізу історій за останні 10 років на базі МДКЛ №16 м.Харкова.

На першому місці за частотою перебувала шкірно-суглобова форма (35,3±2,31% випадків), на другому місці – змішана з шкірно-суглобним та абдомінальним синдромами (28,5±2,18%). У 63,7±2,32% випадків хворих відмічався середній ступінь тяжкості захворювання, легкий ступінь ГВ – у (23,1±2,03%) дітей. 10,0±1,45% дітей мали тяжкий ступінь ГВ, що характеризується наявністю шкірного, суглобового, абдомінального та ниркового синдромів, високою активністю процесу й затяжним перебігом з формуванням у 7,0±1,23% хворих гломерулонефриту.