28. Запровадження освіти в грецьких містах-колоніях на території України (Ольвія, Херсонес та ін.)

У VІ ст.. до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману - Ольвія, у східному Криму - Феодосія, Пантікапей (на місті сучасної Керчі). Пізніше ( в останній чверті І ст.. до н.е.) виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тіра (м. Бєлгород-Дністровський) та багато інших.

Пануючий клас складався з правителів з їx оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів було чимало із скіфської та меотсъкої знаті, які засвоїли грецьку культуру і перетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи Саме ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

Свого розквіту грецькі міста-держави досягають у V-ІV ст.. до н.е., після чого починається їх занепад. Він був зумовлений рядом факторів: появою у Причорномор'ї нових великих племінних об'єднань, пересуванням кочових племен, загостренням внутрішніх класових суперечностей у містах-колоніях та ін. Залежність від Римської імперії, що розпочалася з І ст. н.е., не могла істотно змінити це становище, оскільки римляни розглядали ці міста лише як джерело одержання продуктів і рабів, як передаточні пункти у торгових і дипломатичних зносинах з „варварським світом”, а тому процес романізації незначною мірою зачепив грецьке населення античних міст-держав Північного Причорномор'я.

29. Християнство і поширення знань у Європі та Київській Русі

Від часів Римської імперії вона унаслідувала християнську релігію в її західному різновиді відомому як католицизм (з 1054 р.). Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху.

В основу релігійної ідеології було покладено розроблену церквою аскетичну доктрину, яка вчила байдуже ставитися до мирських благ i проявляти покірливість земним властям. Людина розглядалася як гріховна істота, яка зобов’язана молитвами i праведним життям викупити первородний гріх.

Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови. Латинська мова стала мовою тогочасної європейської освіченості. Цією мовою велося богослужіння в католицькій церкві, вона ж була i мовою науки. Нею були написані основні твори церковної літератури, зокрема богослужбові книги. Латинська мова, мертва i незрозуміла для учнів, стала на довгий час мовою навчання у середньовічній школі.

Церковне виховання – основний тип середньовічного виховання. Воно здійснювалося у християнських родинах i головним чином в церковних школах, які тоді були найпоширенішими.

У церковних школах проповідувався аскетичний спосіб життя і практикувалися суворі покарання, оскільки вони, як стверджувалося, сприяють спасінню душі, виганяють диявольське начало з людини, полегшуючи цим шлях до спокутування гріхів.

Церковні школи, які призначались тільки для хлопчиків, ділилися на кілька різновидів: монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні.

Монастирські школи, які відкривалися при монастирях, були внутрішніми i зовнішніми: у перших навчалися хлопчики, яких батьки віддавали в монахи i які жили в монастирях; зовнішні школи відвідували хлопчики мирян.

При єпископських резиденціях відкривалися соборні або кафедральні школи (при кафедрі єпископа). Вони також ділилися на внутрішні і зовнішні.

Найбільш поширеними були парафіяльні школи. Ці школи виникали при парафіяльних церквах, утримувалися священнослужителями і призначалися для навчання дітей парафіян.

У всіх церковних школах вчителями були духовні особи. Освіта мала строго теологічний характер. Всю істину шукали у святому письмі і вивчали “на зубок“ лише канонічні (дозволені церквою) підручники й інші священні книги. Навчання будувалося переважно на запам’ятовуванні текстів із священного письма i коментарів до них. У зв’язку з цим у школах панував катехізичний спосіб оволодіння знаннями, коли навчальний матеріал подавався у вигляді запитань і готових відповідей до них.

У парафiяльних школах, де група учнів складала, як правило, 3-10 хлопчиків віком 7-15 р., навчали читати, писати, рахувати, а також церковного співу.