2. Суспільне виробництво, його фактори і результативні показники

Виробництво — основа життя і розвитку людського суспільства.

Виробництво — відношення людей до природи з метою надання її речовині форм, здатних задовольняти людські потреби.

Суб'єктом цього відношення є люди, а об'єктом — природа.

Для організації суспільного виробництва використовують певні фактори – сукупність економічних ресурсів, за допомогою яких виготовляються товари і послуги. Структуру факторів виробництва ілюструє схема 1.

Схема 1.2 Структура факторів виробництва

Ф актори виробництва о собові речові

праця засоби виробництва

підприємницький хист земля

грошовий капітал

інформація

Всі економічні ресурси (фактори виробництва) мають одну загальну влас­тивість: вони є в обмеженій кількості.

Суспільне виробництво не спроможне виробити весь обсяг товарів і послуг, який суспільство хотіло б отримати.

Отже, максимально можливий обсяг виробництва благ при повному і ефективному використанні наявних ресурсів складає виробничі можливості суспільства. Оскільки ресурси обмежені, то обмежені й виробничі можли­вості. Збільшення обсягів виробництва одного продукту може бути досягну­то лише при частковій або повній відмові від виробництва іншого.

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт.

Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюють­ся в різних галузях виробництва. Він становить всю суму матеріальних і ду­ховних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік ва­лової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт (ЧП) (національний дохід). Він являє собою частину ВСП або нову створену вар­тість за рік, тому що є результатом живої праці, затраченої в даний період.

Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нор­мального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездат­ності, включаючи й підготовку нового покоління. За рахунок НП повинні по­криватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продук­ту, ніж йому необхідно для життя.

Продукт виробництва має певні властивості, зокрема, корисність.

Розрізняють об'єктивну та суб'єктивну корисність продукту.

Об'єктивна корисність продуктів виробництва - це їх спроможність задовольняти ті чи інші потреби людей.

Суб'єктивна корисність - це задоволення, яке споживач отримує від спо­живання товарів чи послуг. Корисність - поняття виключно індивідуальне: що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприй­матися як антиблаго.

За змістом виробництво є про­цесом, який охоплює такі складові: працю людини, предмети пра­ці, засоби (знаряддя) праці.

Праця — свідоме, доцільне використання людьми розумових і фізичних сил у процесі виробництва благ.

Робоча сила — сукупність розумових і фізичних здібностей людини до пра­ці, які вона використовує у процесі виробництва благ.

Робоча сила і праця є різними економічними феноменами: як­що робоча сила виражає здібності людини до праці, то праця є процесом, під час якого відбувається використання цих здібнос­тей.

Предмети праці — усе те, на що спрямована праця людей. Бувають первинні (ті, що беруть безпосередньо з природи), їх ще називають сировиною або матеріалами; і вторинні (ті, що використовують після попередньої обробки), їх ще називають напівфабрикатами.

Засоби праці – усе те, чим людина діє на предмети праці з метою їх перетворення. (машини, устаткування, ручний реманент тощо).

Засоби виробництва — сукупність предметів праці та засобів праці, які людина використовує у процесі виробництва матеріальних благ і послуг.

Безпосередньо (власне) виробництво є процесом створення благ з метою задоволення потреб люди­ни і суспільства внаслідок їх споживання.

Розподіл – полягає у розподілі засобів виробництва у суспільстві як об'єктів власності певних індивідів, групам чи суспільству та у розподілі засобів виробництва і робочої сили за галузями і сферами суспільного виробниц­тва; а також у розподілі суспільного продукту між індивідами.

Обмін представляє собою обмін діяльністю і здібностями між працівника­ми, пов'язаними виконанням послідовних функцій, та обмін про­дуктами їх діяльності у процесі власне виробництва.

Споживання благ є завершальною стадією руху продукту, на якій реалізуються його корисні (споживчі) властивості у процесі використання.

До продуктивних сил належать засоби і предмети праці, а також люди, які володіють виробничим досвідом та надають руху засобам вироб­ництва.

Виробничі відносини — це відносини між людьми у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. З'ясування змісту виробничих відносин розкриває, кому належать засоби ви­робництва, на кого працює людина — на себе чи на власника за­собів виробництва, як відбувається розподіл, обмін та споживан­ня благ, тобто хто і як присвоює вироблений продукт. Саме тому кожен тип виробничих відносин насамперед характеризується власністю на засоби виробництва, яка є основою і структуроутворюючим елементом усієї системи виробничих відносин.

Спосіб виробництва – конкретний історичний період, який характеризують єдність та взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин. Визначаючи соціальний характер виробництва благ, сукупність виробничих відносин утворює економічний базис суспільства.

Він знаходиться у взаємозв'язку не лише з продуктивними силами, а й з надбудовою суспільства, яку утворюють юридичні і політичні від­носини, форми суспільної свідомості: ідеї, теорії, філософські, мо­ральні, етичні, релігійні погляди та відповідні їм інститути (держа­ва, політичні партії, церква тощо). Історично конкретний базис суспільства формує відповідну йо­му надбудову.

Суспільно-економічна формація - утворюється єдністю економічного бази­су і надбудови. Вона як взаємопов'язана сукупність матеріальних (виробничих, еконо­мічних) та ідеологічних відносин, притаманних суспільству на певному етапі його розвитку, є певним історичним типом сус­пільства. Якісна особливість конкретної суспільно-економічної формації визначається суспільним способом виробництва. Тому первіснообщинному, рабовласницькому, феодальному та капіта­лістичному способам виробництва відповідають первіснообщин­на, рабовласницька, феодальна і капіталістична суспільно-еко­номічні формації.