2. Класифікація економічних систем

Існує загальна ознака, яка об'єднує усі соціально-економічні системи: жодна система не мо­же існувати і розвиватися, не задовольняючи потреби нації і функціонуючих у цій системі суб'єктів. У будь-яких економічних системах сукупне та інди­відуальне задоволення потреб здійснюється різними методами. Такі відмін­ності покладені в основу класифікації економічних систем.

1. «Чистий» капіталізм, або капіталізм епохи вільної конкуренції.

2. Командна або адміністративно-господарська система.

3. Традиційна економіка.

4. Змішані системи.

Характерні ознаки «чистого» капіталізму:

1. Приватна власність на фактори виробництва (виробничі та трудові ресурси).

2. Ринкова система координації та управління господарською діяльністю.

3. Мотивація поведінки учасників системи особистими ін­тересами. Таким чином, через переслідування власних інтересів, досягається забезпечення інтересів суспільних.

4. Дотримання принципу свободи підприємництва та вибору, свободи вкла­дання капіталу.

5. Кожний господарський суб'єкт намагається отримати максимум прибут­ку, діючи на свій страх та ризик. Господарські рішення приймаються осо­бисто.

6. В системі багато як виробників, так і споживачів одного продукту, при­чому банкрутство чи поява нових виробників суттєво не впливають на ринкову ситуацію.

7. Економічна влада певних виробників та споживачів так розшарована, що окремі з них не мають реальної влади, щоб змінити ситуацію на ринку.

8. Через дію чистої (досконалої) конкуренції досягається максимальна ефек­тивність використання ресурсів та втілюється в життя принцип «Макси­мум прибутку при мінімумі витрат».

9. Державі відводиться роль «нічного сторожа».

10. Забезпечується панування споживача над виробником. Діє принцип: «Ви­робляти тільки те, що купується».

Слід відмітити, що економічної системи, яка б відповідала усім цим ви­могам, не існувало ніколи. Це скоріш деякий ринковий ідеал. Найбільшою мірою йому відповідав капіталізм першої половини ХІХ ст. Закладені об'єк­тивно внутрішні суперечності капіталізму та одночасно джерело його роз­витку призвели у другій половині ХІХ ст. до криз, які періодично повторю­ються, які завдяки своїм наслідкам, а також появі крупних монополій швидко віддалили капіталістичну систему від системи «чистого» капіталізму.

Характерні ознаки командної економіки (за західною термінологією), або адміністративно-господарської системи (за нашою термінологією):

1. Суспільна власність на фактори виробництва (ресурси). Ресурси є загальнонародною чи державною власністю, і нікому окремо не належать.

2. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації пла­нування економічної діяльності.

3. Централізоване фондування підприємств ресурсами для виконання дер­жавних планів.

4. Встановлення господарських пропорцій між засобами виробництва та предметів споживання централізовано, свідомо.

5. Аналогічно здійснюються процеси розподілу предметів споживання.

6. Відсутність будь-якої конкуренції, через те, що планом передбачено ви­робництво кількості продукції, яка необхідна для задоволення потреб. Звідси - монополізм виробників.

7. Відсутність ринкової системи стимулювання та мотивації виробників.

8. Як підсумок: панування виробника над споживачем. На ринках за такої системи купується те, що виробляється. Вибір відсутній. Ефективність системи неухильно падає.

Однак і такої системи в чистому вигляді не існувало. Більшою чи мен­шою мірою вона існувала в СРСР та країнах соціалістичної співдружності. Аналізована система, хоча і мала певні переваги, але не могла не опинитися у глухому куті.

Характерні ознаки традиційної економіки:

Системи «чистого» капіталізму, командної економіки та змішаних систем (про них нижче) належать до характеристики індустріально розвинених кра­їн: країн розвинутого капіталізму, країн колишньої соціалістичної системи та деяких країн, що розвиваються, так званих нових індустріальних країн - Південної Кореї, Гонконгу, Сінгапуру, Тайваню. В усіх інших країнах, а їх близько 140, існують традиційні системи. В тому вигляді, в якому описуєть­ся традиційна система, вона існує у 98-100 країнах. Інші сорок - на шляху переходу від традиційної системи до індустріального суспільства, тому їх не можна віднести до традиційної системи. Наприклад, Бразилія, Мексика, Ал­жир, країни Перської затоки.

Основними рисами традиційної системи є:

1. Виробництво, розподіл, та обмін базується на звичаях, традиціях, культо­вих обрядах.

2. Спадковість, кастовість виразно визначають економічну роль індивідууму.

3. Соціально-економічний застій чітко виражений, темп відтворення поміт­ний тільки на протязі кількох десятків років.

4. Технічний прогрес обмежений, бо становить загрозу основам традиційного суспільства.

5. Релігійні, кастові та культурні цінності первинні по відношенню до нових форм економічної діяльності.

6. Існує стійке перевищення темпів росту над темпами росту промислового виробництва.

7. Неграмотність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття та низька продуктивність праці.

8. Гігантська зовнішня фінансова заборгованість. Причому у таких масшта­бах, що ці країни ніколи не зможуть її ліквідувати традиційними спосо­бами.

9. В силу вищезгаданого - виключно висока роль держави та силових струк­тур в економіці та політиці країн.

Якщо традиційну систему охарактеризувати більш фундаментально, то їй притаманні:

1. панування приватних форм власності;

2. низький рівень економічного та соціального розвитку;

3. багатоукладність економіки;

4. залежний характер соціально-економічного розвитку;

5. більш швидкий розвиток відносин надбудови над базисними.

В силу вищезазначеного, країни традиційної системи є постачальниками сировини та матеріалів у світове господарство, служать ринком збуту готової продукції, виступають як аграрно-сировинний придаток своїх колишніх ме­трополій, нині індустріально розвинених країн.

Характерні риси змішаної економіки:

Ідея «змішаної економіки» виникла ще у XIX ст. Основа для її появи - необхідність розв'язання соціальних питань, які, на думку багатьох авторів, могла взяти на себе лише держава. Таким чином, теорії «змішаної економіки» знаменні хоча б тим, що в них вперше в економічній науці була висловлена та обґрунтована думка про втручання держави у господарське життя.

Господарство країни являє собою не єдину будь-яку економічну систему, а сполучення трьох різних «господарських систем»:

1. приватний капіталізм з його прагненням до отримання максимуму прибутку;

2. суспільно-господарська (командна) система, яка керується принципом за­гальної користі;

3. благодійна система, яка діє з альтруїстських мотивів.

Центральним завданням будь-якої держави, її економічної політики є до­сягнення найкращого поєднання цих трьох систем.

Регульований ринок має декілька моделей:

• Соціальне ринкове господарство (головна мета - захист інтересів грома­дян).

• Змішана економіка (створення умов для розвитку підприємництва).

• Корпоративна економіка (захист інтересів крупного бізнесу).

Перша модель найбільш типова для Німеччини та Швеції, друга - для США, третя - для Японії.

Перехідній економіці властивий динамічний, нерівноважний стан перетворень усієї системи соціально-економічних відно­син у напрямі до нової організації господарського життя суспільс­тва. Вона небезпідставно ототожнюється зі змішаною (багатоук­ладною) економічною системою, яка поєднує в собі традиційні та нові якості, різні способи господарювання. Однак ці характерис­тики далеко не вичерпують складний і суперечливий політекономічний зміст феномену перехідної економіки, яка є не просто економікою переходу від однієї якості до іншої, а особливою за якістю економікою, яка може відтворюватися і функціонувати тривалий час. Це тимчасовий період переходу від традиційної або командної економіки до економіки змішаного типу. Цей період пройшли усі країни пострадянського і постсоціалістичного простору.